У Вінниці відкрили меморіальну дошку єврею-сотнику Армії УНР. ФОТО

Сьогодні у Вінниці урочисто відкрили меморіальну дошку сотнику армії Української Народної Республіки та соратнику Симона Петлюри – єврею Семену Якерсону.

Подію приурочили віддразу до трьох дат – 100-річчя Української революції, 120-ї річниці від народження Якерсона та Дню Збройних Сил України. Відтепер таблицю можна буде побачити на фасаді Вінницького торговельно-економічного інституту (вулиця Соборна, 87), передає вінницьке видання "Вежа".

"Нам чомусь здається, що УНР у перший період того часу – це виключно сприйняття українців як політичної нації. Але політична нація виключає поняття національності як такої. А Якерсон, який був вінничанином з російськомовної родини єврейського походження, офіцером армії УНР – це було взагалі нереальним в специфіці Російської імперії", – говорить Олександр Федоришен, очільник "Центру історії Вінниці".

 

Також історик зазначив, що оскільки зв’язок Вінниці із подіями сторічної давнини є очевидним, відтак головною метою є створення музею Тимчасової Столиці УНР. Протягом наступних років також буде відбуватись ще низка меморіативних заходів щодо вшанування подекуди невідомих чи забутих вінницьких героїв.

Ініціатором встановлення дошки став київський благодійний фонд "Героїка" та низка інших недержавних організацій, консультування надавав "Центр історії Вінниці". У якості скульпторів була запрошена творча майстерня "Оврах".

 

Установлення дошки на фасаді вінницького ВТЕІ КНТЕУ не випадкове, адже за даними архіву Вінницької області, Семен Якерсон проживав зовсім поруч – за адресою вулиця Соколова, 3 (тепер – вулиця Шиповича). Утім, до сьогодні будинок сотника не зберігся.

На події були присутні міський голова Вінниці Сергій Моргунов та заступник голови Вінницької ОДА Ігор Івасюк. Після вітального слова, вони вшанували пам’ять вінничанина покладанням квітів до відкритого меморіального знаку.

 

Кошти на виготовлення дошки – 70 тисяч гривень – надала Вінницька обласна державна адміністрація.

Унікальність постаті Семена Якерсона, зокрема, В тому, що вінничанину з єврейської міщанської родини вдалося не тільки взяти участь у низці знакових та важких бойових дій, а й при цьому мати доволі високе офіцерське звання сотника Армії УНР.

Якерсон служив у таких українських військових підрозділах: Одеська гайдамацька бригада, Перший дієвий полк імені Винниченка, Третя Залізна дивізія та Гарматний курінь Першої кулеметної дивізії.

До речі, щодо національності, сам Семен Якерсон свого часу зазначив в одному з документів: "національність – українець, віросповідання – юдей".

Завершилось життя сотника у гетто в Празі 1944 року від рук нацистів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.