Помер останній король Румунії

У Швейцарії у віці 96 років помер колишній король Румунії Міхай.

Про це повідомляє Радіо "Свобода".

Екс-монарх серйозно хворів протягом останніх 1,5 року. Міхай I, який був останнім живим монархом зі східноєвропейських країн, припинив участь у публічних заходах у березні 2016 року. Тоді королівський дім оголосив, що в нього діагностували рак шкіри і лейкемію.

 Міхай Перший. Фото: Reuters

Колишньому королю зробили операцію в клініці в Лозанні. Його стан погіршився з 6 листопада.

Міхай І Гогенцоллерн-Зігмарінген народився в 1921 році в родині принца Кароля, чия династія походила з роду прусських і німецьких імператорів. Був на престолі в 1927–1930 і 1940–1947 роках, тобто в дитячому й дуже молодому віці. У часи диктатури генерала Йона Антонеску (1940–1944) залишався маріонетковим правителем. 

Король Міхай у 1942 році в Севастополі

Однак з наблженням Червоної армії до кордонів Румунії 25-літній Міхай вступив у змову з антифашистською опозицією та скинув владу Антонеску. Король оголосив про приєднання Румунії до Антигітлерівської коаліції й оголосив війну Третьому Райхові.

Відтоді румунська армія брала участь у боях з Вермахтом. За це Міхай отримав найвищий радняський орден "Перемога" і останнім часом залишався єдиним живим власником цієї нагороди.

Текст указу Президії Верховної Ради СРСР про нагородження короля Румунії Міхая Першого орденом "Перемога". Він став наймолодшим кавалером ордена і на момент смерті залишався єдиним його носієм.

Але, коли в 1947 році комуністи скасували монархію, Міхай змушений був зректися престолу й емігрувати до Швейцарії. Колишній король займався фермерством, працював льотчиком та брокером на біржі. Уперше повернувся до Румунії в 1992 році після повалення комуністичного режиму. У 1997 році Міхаю повернули румунське громадянство. 

Був одружений на принцесі Анні Бурбон-Пармській (1923-2016).

Як кавалер найвищого радянського ордена та головнокомандувач військами країни-учасниці Антигітлерівської коаліції брав участь в урочистостях до Дня Перемоги в Москві в 2005 і 2010 роках.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.