Рeштки Руднєва зникли. ФОТО

У могилі російського революціонера-більшовика Миколи Руднєва в Харкові знайшли порожнечу.

Про це повідомив директор департаменту у справах інформації та зв'язків з громадськістю Харківської міської ради Юрій Сидоренко під час брифінгу, пише офіційний сайт міськради.

"Могила Руднєва виявилася черговим комуністичним фейком", - зазначив посадовець на своїй сторінці у "Фейсбуці".

Це з'ясувалося під час шурфування (вироблення прямокутного перерізу невеликої глибини) місця де, начебто, спочивав Руднєв. Окрім будівельного сміття під могильною плитою робітники не знайшли нічого.

 

Роботи велися на глибині до 2,5 м. Як вважають фахівці, цього достатньо, щоб зрозуміти, чи варто шукати далі прах, чи ні. Плиту з місця передбачуваного поховання приберуть. Чи буде вона утилізована, чи яка доля її чекає надалі, поки точно невідомо. 

За підсумками проведених робіт буде складено відповідний акт, який спрямують до Міністерства культури України, щоб змінити статус місця.

 

Микола Руднєв - революціонер, більшовик, командир харківської Червоної гвардії у 1917-1918 роках. Під керівництвом Руднєва у Харкові військові роззброїли війська УНР і зайняли найважливіші об'єкти міста. З лютого 1918 року - заступник наркома у військових справах т. зв. Донецько-Криворізької республіки зі столицею в Харкові, з липня 1918 року - начальник штабу Царицинського фронту.

Під час боїв під Царициним був смертельно поранений. Похований спочатку в Царицині, а потім у 1919 році "на прохання трудящих" перепохований на Михайлівській площі в Харкові, яка отримала  його ім'я. Тут же стояв і пам'ятник Руднєву, який у 2015 році активісти звалили з постамента.

У 2015 році в рамках декомунізації площу Руднєва перейменували на площу Героїв Небесної сотні. 

Із проханням про перепоховання праху Миколи Руднєва до міської ради звернулися представники "Східного корпусу". Міська комісія з питань топоніміки та охорони історико-культурного середовища розглянула це питання та прийняла рішення перепоховати останки на одному з кладовищ Харкова.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.