Депутати Київради замість торгового центру на Поштовій площі хочуть музей

Постійна комісія Київської міської ради з питань власності у вівторок одностайно підтримала проект рішення "Про забезпечення збереження пам'ятки археології місцевого значення і розміщення музею на ділянці прибережного міського кварталу Середньовічного Києва (ХІ-ХІХ ст.) на Поштовій площі в Києві".

Про це повідомляє "Лівий берег".

Згідно з проектом рішення, комунальна організація "Музей історії міста Києва" повинна оформити право постійного користування земельними ділянками орієнтовною площею 0,83 га, розташованими в межах вулиці Набережно-Хрещатицької, Набережного шосе, Боричевого узвозу і Володимирського узвозу. Там пропонують розмістити музей.

Щоб створити музей, згідно з проектом рішення, необхідно припинити договір з інвестором будівництва підземного ТРЦ на Поштовій площі. Після цього треба прийняти об'єкт незавершеного будівництва в комунальну власність.

"Існує інвестор, який фінансує роботи, і це передбачає функціонування багатофункціонального торгового комплексу. І власника там, взагалі-то, немає, тому що навіть не оформлена земля. Йдеться про принципове і фундаментальне питання для столиці - стати власником цього об'єкта і розмістити там повноцінний музей історії міста Києва", - наводять на сайті Київради слова ініціатора відповідного проекту рішення депутата Сергія Гусовського.

Крім того, документ передбачає укладення угоди між Музеєм історії міста Києва та державним підприємством "Центр археології Києва Інституту археології НАН України" про продовження виконання археологічних робіт. Також у документі йдеться про необхідність проведення відкритого міжнародного конкурсу на кращий проект майбутнього музею археології та історії Києва.

Проект рішення також повинна розглянути постійна комісія Київради з питань містобудування, архітектури та землекористування. Після цього документ буде винесено на пленарне засідання Київради.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.