На Вінничині знайшли братську могилу козаків Волинської дивізії Армії УНР. ФОТО

Нещодавно пошуковці меморіально-пошукового підприємства Львівської обласної ради "Доля" виявили масове поховання воїнів УНР в полі між селами Кукавка і Тарасівка Могилів-Подільського району Вінницької області.

За інформацією місцевого громадянина Миколи Драбатого, який запам’ятав розповіді старожилів села про могилу, в ній поховано воїнів 2-ї Волинської дивізії Армії УНР, які напередодні були мобілізовані з терену Куківської волості Могилів-Подільського повіту Подільської губернії, зазначає сайт КП ЛОР "Доля".

Мобілізовані потрапили до червоного полону. У листопаді 1920 року більшовики відвели їх за село і стратили. Кілька хлопчиків-пастухів бачили розправу червоних загарбників над українцями.

 
 

Уже ввечері юнаки переповіли кукавським селянам про драму коло двох ставків. Місцеві мешканці поховали бійців у спільній могилі. Згодом селянин із Кукавки Ісак Драбатий встановив на могилі кам’яний хрест і надгробок з написом про трагедію.

Як зазначив у коментарях директор меморіально-пошукового підприємства "Доля" Святослав Шеремета, українських полонених воїнів більшовицькі посіпаки зухвало порубали шаблями. У віднайдених останків черепи зухвало розсічені навпіл та наявні рубані поранення скелетних кісток.

 

За словами Шеремети, пошуковці з КП ЛОР "Доля" вперше у своїй практиці віднайшли масове поховання вояків УНР.

Серед артефактів, що були знайдені поруч з останками, виявлено ґудзики, які належали трьом арміям різних держав. На жаль ідентифікація осіб загиблих наразі не можлива. Однак над цим пошуковці обіцяють працювати далі.

 

Останки із занедбаної могили ексгумовано і перевезено на місце депонування, де вони будуть зберігатись до часу урочистого перепоховання.

Як повідомлялося, магістрат польського м. Вроцлава міркує над тим, щоб назвати вулицю іменем генерала Армії УНР Марка Безручка.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.