Більшості громадян Росії не подобається, що СРСР розпався. ОПИТУВАННЯ

58% росіян, опитаних експертами "Левада-Центру", шкодують про розпад СРСР.

Згідно з результатами опитування "Ностальгія за СРСР", яке було проведено 24-28 листопада 2017 року, останній раз такі настрої були зафіксовані у 2013 році, коли ствердно на питання про ностальгію відповіли 57% опитаних, передає "Українська правда".

З 2013 року до 2017 ця цифра коливалася в межах 54-56%, і це не найвищий показник, починаючи з 1992 року: максимальна "туга" за СРСР була зафіксована у 2000-му році, коли "сумують" було 75%.

 
При цьому 52% опитаних упевнені, що розпаду СРСР можна було уникнути, 29%, що уникнути його було неможливо, не змогли відповісти 19%.

54% опитаних заявили, що шкодують про розпад Союзу, тому що зруйновано єдину економічну систему, 36% − тому, що люди втратили почуття приналежності до великої держави, 34% − через те, що зросла взаємна недовіра і жорстокість, 26% − що руйнуються зв'язку з родичами і друзями, 25% − тому, що втрачено почуття, що ти всюди, "як вдома".

Динаміка громадської думки має вікову специфіку, найменше ностальгії у людей у ​​віці 18-24, тобто у народжених вже після розвалу Союзу.

 
Опитування було проведено за вибіркою міського і сільського населення серед 1600 осіб у віці 18 років і старше в 137 населених пунктах 48 регіонів країни. Статистична похибка при вибірці 1600 осіб (з ймовірністю 0,95) не перевищує: 3,4% для показників, близьких до 50%, 2,9% для показників, близьких до 25% і 75%.
Як повідомлялося, кількість громадян Російської Федерації, які впевнені, що російський народ посідає особливе значення у світовій історії досягло максимуму за весь час досліджень.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.