"Залізна завіса" відкрита: розпочато розслідування комуністичних злочинів

13 грудня у Празі орган досудового слідства Баварської держави у Мюнхені (LKA München) розпочав розслідування за фактами вбивств німецьких громадян на "Залізній завісі" у колишній Чехословаччині.

Відповідну заяву про злочин було подано Європейською платформою пам’яті та сумління у серпні 2016 року разом з Генеральним прокурором ФРН, повідомили "Історичній правді" в Українському інституті національної пам'яті.

Вперше Німеччина розслідує факти вбивств власних громадян за кордоном у часи комунізму, і так само вперше розслідування, яке стосується комуністичних високопосадовців колишньої Чехословаччини, проводиться іншою країною.

У серпні 2016 році Європейська платформа пам’яті та сумління спільно з Генеральним прокурором ФРН подала заяву про злочин щодо п’яти епізодів, які стосуються вбивств німецьких громадян на кордоні Чехословаччини із Федеративною Республікою Німеччина та Австрією у часи комунізму.

Пізніше німецький федеральний суд вирішив, що розслідування має здійснювати влада Баварії. За останніми даними слідство проводитиме Орган досудового слідства Баварської держави у Мюнхені (Landeskriminalamt in München).

Платформі вдалося встановити щонайменше 67 досі живих осіб, які є відповідальними за смерть утікачів. На чолі усього ланцюжка знаходилися останні живі члени політбюро Комуністичної партії Чехословаччини Мілош Якеш (Milouš Jakeš), Любомир Штругаль (Lubomír Štrougal) і Петер Цолотка (Peter Colotka).

Однією з жертв став 18-річний Хартмут Тауц (Hartmut Tauz), на якого натравили собак прикордонної варти на кордоні з Австрією та залишили помирати, не надавши медичної допомоги, у серпні 1986 року.

Любомир Штругаль (1924 р. н) — член ЦК Компартії Чехословаччини з 1958 року, міністр внутрішніх справ Чехословацької Соціалістичної Республіки (1961—1965) та прем’єр-міністр ЧССР (1970—1988). Фото: Вікіпедія 

"Ми дуже раді, що Платформа пише юридичну історію, – каже Ніла Вінкельман, керуючий директор Платформи. – Досі з 1989 року Німеччина ніколи не розслідувала факти убивств утікачів з колишньої НДР [Німецької Демократичної Республіки] на "Залізній завісі" у країнах так званого Східного блоку. Так само, жодна країна ніколи не переслідувала комуністичних злочинців з іншої держави. Це означає, що нарешті невидимі межі колишнього Східного блоку подолано, і правосуддя стає все більш і більш загальною цінністю".

Відзначимо, що Європейська платформа пам'яті та сумління — це міжнародний проект, який досліджує злочини тоталітарних режимів у Європі в XX столітті. Проект створений 14 жовтня 2011 року в Празі під час саміту прем'єр-міністрів Вишеградської групи.

Від України членами Платформи є Український інститут національної пам'яті, Національний музей "Меморіал жертв Голодомору", Центр досліджень визвольного руху, Меджліс кримськотатарського народу і Громадська організація "Фонд збереження історії Майдану".

Нагадаємо, що один із проектів Платформи Justice 2.0 має за мету виявити ще живих організаторів та виконавців комуністичних злочинів у країнах Східної та Центральної Європи у період після Другої світової війни, забезпечення порушення та розслідування кримінальних справ проти цих осіб та їх притягнення до відповідальності.

Як повідомлялося, в липні цього року в Чехії виявили поховання шести польських жертв, загиблих від струму на кордоні Чехословаччини, за смерть яких відповідальний колишній комуністичний керівник МВС ЧССР Любомир Штругаль.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.