ТEРМІНОВО! Овідій рeабілітований

Через 2000 років після вигнання в Румунію давньоримського поета Публія Овідія Назона реабілітували.

Міська рада Рима ухвалила резолюцію, запропоновану популістською партією М5С (M5S –П’ятизірковий рух), щоб "відновити серйозну несправедливість", якої зазнав Овідій, повідомляє The Guardian.

"Ідеться про фундаментальне право митців на вільне самовираження в суспільствах по всьому світі, в яких свободу мистецького самовираження все частіше обмежують", − сказав заступник мера Рима Лука Бергамо.

У 8 році н. е. римський імператор Октавіан Август відправив Овідія на довічне заслання в грецькому поселенні Томіс на березі Чорного моря, що нині відоме як місто Констанца в Румунії.

Овідій народився 20 березня 43 до н. е. в м. Сульмона на теренах сучасної Італії. У юнацькі роки став членом літературного гуртка Марка Валерія Мессали, контактував з поетом Вергілієм. Здобув освіту в Афінах (Греція).   

 

Причини заслання поета достеменно не з’ясовані. За однією з версій, імператор образився на поему "Мистецтво кохання", в якій можновладець угледів відображення скандалу навколо подружніх зрад його доньки.

Овідія вважають останнім із відомих поетів доби Августа і останнім представником золотого століття римської поезії. Найвизначніший його твір – поема "Метаморфози", яку автор розпочав у Римі, а дописував у вигнанні.

Серед інших відомих творів: поеми "Ліки від кохання", "Героїди", "Фасти", "Засоби для краси".

Помер у 17 або 18 р. н. е.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.