У Києві відкрилася виставка про історію біженця від нацизму — в’язня ГУЛАГу

У Національному музеї історії України 6 листопада відкрилася виставка “ГУЛАГ: про що мовчав мій дідусь”, що висвітлює персональну історію в’язня ГУЛАГу Гельмута Вейса: його подорож із нацистської Німеччини до Радянського Союзу, досвід ув’язнення у сталінських таборах і життя після них.

"Важливо, що ми представляємо цю виставку саме зараз в Україні. В ці дні, коли ми згадуємо про 80-ті роковини великого терору, який забрав життя сотні тисяч, мільйони життів, одною з арен якого власне й була Україна. Дуже важливо, що цю виставку ми відкриваємо саме сьогодні, напередодні 7 листопада — століття Жовтневого більшовицького перевороту. Виставка "ГУЛАГ: про що мовчав мій дідусь" розповідає про історію бурхливого ХХ століття через призму історії однієї людини", зазначив голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович під час відкриття виставки, додавши, що попри персоналізацію, це історія не лише однієї окремої людини, але й трагічна історія мільйонів інших.

 

Він також пояснив, що завдяки старанням російської пропагандистської машини ідеї комунізму подаються в позитивному світлі, а трагічні наслідки впровадження цієї ідеології навмисне замовчуються. Проте історії таких людей як Гельмут Вейс є свідченням краху цих ідей.      

"На жаль і сьогодні в окремих країнах досі панують "рожеві" уявлення про комунізм, як про хорошу ідеологію, яка закликала до загальної рівності і грішила певними "перегибами" на місцях. Ми бачимо, як в ці дні, завдяки старанням російської пропаганди з'являється тема епохальності подій 1917 року. Підкреслюється, наскільки це була значуща і позитивна подія для всього світу. Історія таких людей, як Гельмут Вайс, які свого часу повірили у привабливість комуністичної ідеї і постраждали через цю віру, - це дуже хороше застереження і нам, сучасним поколінням", пояснив Володимир В'ятрович.  

У свою чергу, присутній на відкритті син головного героя виставки, Юрій Вейс  подякував організаторам за плідну роботу. В знак подяки, пан Вейс зіграв на фортепіано кілька композицій, які на його думку передають емоційну суть виставки.

 

"Ця виставка унікальна. В її основі трагічна сімейна історія. Дуже дякую організаторам", відзначив Юрій Вейс.  

Гельмут Вейс був одним із мільйонів людей, котрі повірили у комунізм. У зв’язку з цим, він проміняв рідну Німеччину на Радянський Союз. Однак, незабаром усвідомив, що ідеальна держава робітників та селян виявилася репресивним тоталітарним режимом. Та було занадто пізно.

У листопаді 1937 року Гельмута заарештували за обвинуваченням у контрреволюційній діяльності й засудили до десяти років примусової праці. Наступні двадцять років він провів у ГУЛАГу – радянській системі таборів – спочатку як в’язень, а потім як "вічний виселенець".

 

На виставці представлено 17 стендів, де йдеться про те, як Гельмут опинився у КАРЛАГу величезному табірному комплексі у степах Казахстану. Про зустріч з майбутньою дружиною, яка також відбувала покарання за обвинуваченням у антирадянській пропаганді. А також, про народження сина та виїзд з Казахстану у пошуках кращого майбутнього.

Організатори виставки: Український інститут національної пам'яті, Центр досліджень Голокосту та релігійних меншин (м. Осло, Норвегія), Український центр вивчення історії Голокосту, Національний музей історії України.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.