Кількість комуністичних вулиць у Білорусі перевищує національні в 20 разів. ІНФОГРАФІКА

У Білорусі кількість вулиць із національними назвами у 20 разів менша за вулиці з радянськими.

Про це повідомляє білоруська служба "Радіо "Свобода", в чиєму розпорядженні є топографічні дані компанії "Яндекс".

Наприклад, сукупна довжина всіх білоруських вулиць Леніна складає 440 км, Жовтневих – 382 км, а Радянських вулиць – 698 км.

У той же час, вулиць із національними назвами в Білорусі в 10—20 разів менше, ніж із радянськими. Протяжність усіх вулиць імені керівника польського антиросійського повстання 1863—1864 років Костянтина Калиновського складає всього 33 км, першодрукаря Франциска Скорини – 49 км, вулиць Незалежності – 40 км.

Джерело: білоруська служба Радіо "Свобода" 

Причому національні назви зосереджені переважно в західній і центральній Білорусі. Вулиць і проспектів Незалежності на Гомельщині та Могильовщині немає зовсім. 

У компанії "Яндекс" уточнили, що дані можуть бути неповними, оскільки до уваги бралися тільки ті вулиці, які нанесені на "Яндекс-карти".

Як повідомлялося, у Вітебську на виставці "Час жінок" показали холодець у вигляді голови Володимира Леніна. Після того експозицію достроково закрили.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.