Колишні політв'язні СРСР назвали відкриття Путіним меморіалу "Стіна скорботи" цинізмом

У відкритому листі колишні політв'язні - учасники демократичного руху в Радянському Союзі розкритикували відкриття пам'ятника жертвам політичних репресій у Москві.

"Ми, колишні політв’язні й учасники демократичного руху в Радянському Союзі, вважаємо несвоєчасним і цинічним відкриття в Москві пам’ятника жертвам політичних репресій. Пам’ятник – данина минулому, а політичні репресії в Росії не тільки тривають, а й наростають", - наводить зміст листа сайт Харківської правозахисної групи.

"Нинішня російська влада, спонсоруючи відкриття пам’ятника, намагається зробити вигляд, що політичні репресії – це справи давно минулого, а тому пам’ять про жертви цих репресій може бути увічненою. Ми ж впевнено заявляємо, що нинішні російські політв’язні гідні нашої допомоги і уваги аж ніяк не менше, ніж жертви радянського режиму гідні нашої пам’яті та поваги.

Неможливо щиро сумувати за минулим і лукаво закривати очі на сьогодення. Не можна розділяти жертви політичних репресій на тих, кому вже можна ставити пам’ятники, і тих, кого можна поки не помічати. Не можна брати участь в пам’ятних заходах влади, яка на словах шкодує про жертви радянського режиму, а насправді продовжує політичні репресії й пригнічує громадянські свободи в країні. Не можна дозволяти авторитарній владі однієї рукою відкривати пам’ятники жертвам репресій, а іншою – чинити свавілля і беззаконня. Співпраця з владою в цьому питанні є щонайменше аморальною.

Пам’ятник жертвам політичних репресій поза сумнівом мусить бути встановлений в Москві, але лише тоді, коли в країні не залишиться політв’язнів, коли катів буде покарано, а самі політичні репресії не будуть більше темою новинних повідомлень і стануть лише предметом вивчення істориків", - йдеться в листі.

Лист підписали:

Олександр Подрабінек, Олексій Смирнов, Андрій Григоренко, Аріна Гінзбург, Богдан Горинь, Вардан Арутюнян, Василь Овсієнко, Віктор Файнберг, Володимир Бродський, Володимир Буковський, Володимир Осипов, Габріель Суперфін, Давид Бердзінішвілі, Зорян Попадюк, Ігор Губерман, Ігор Калинець, Йосиф Зісельс, Кирило Подрабінек, Кузьма Матвіюк, Лагліо Парек, Леван Бердзінішвілі, Левко Лук’яненко, Март Ніклус, Микола Горбаль, Микола Матусевич, Мирослав Маринович, Михайло Рівкін, Мустафа Джемілєв, Микола Івлюшкін, Олесь Шевченко, Ольга Гейко, Павло Литвинов, Павло Проценко, Раїса Руденко, Сінавер Кадиров, Тетяна Янкелевич-Боннер, Едуард Кузнецов, Юрій Шухевич.

Нагадаємо, 30 жовтня у Москві президент Російської Федерації Володимир Путін разом із патріархом РПЦ Кирилом відкрили Меморіал "Стіна скорботи", присвячений жертвам політичних реперсій в СРСР. Він являє собою барельєф із зображенням людських фігур, які символізують репресованих.

22-ма мовами на пам'ятнику написано слово "Пам'ятай". Територія навколо меморіалу вимощена камінням, яке привезли з колишніх тюрем і таборів ГУЛАГу.

Фото: Радіо "Свобода"

"Це минуле неможливо викреслити з національної пам'яті і тим більше - неможливо нічим виправдати. Жодними вищими так званими благами народу", - наводить слова Путіна ТАСС. - "Коли йдеться про репресії, про загибель і страждання мільйонів людей, тут достатньо відвідати Бутовський полігон, інші братські могили жертв реперсій, яких чимало в Росії, щоб зрозуміти: жодних виправдань цим злочинам бути не може".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.