В Івано-Франківську виявили 134 скелети жертв НКВД. ФОТО

На вулиці Ленкавського, недалеко від міського озера в Івано-Франківську фахівці комунального підприємства "Пам’ять" розкопали та ексгумували 134 тіла.

Про це повідомли на прес-конференції, яка відбулася в Івано-Франківській облдержадміністрації в четвер, 2 листопада, пише івано-франківський обласний тижневик "Репортер".

 

Влітку цього року, енергетики прокладали кабель та натрапили на скелетовані людські останки. За словами директора комунального підприємства "Пам’ять"підприємства Василя Тимкова, коли почали розчищати територію, зрозуміли що натрапили на масове поховання.

"Спершу ми розчистили одну траншею розміром 10.5 метрів, – говорить Василь Тимків. – Там виявили валетоподібне поховання людей з простріляними черепами по два, а то й три рази. Потім розкопали ще дві такі траншеї".

 
 

Тимків упевнений, що ці поховання 1939-1940 років, адже серед особистих речей знайшли польські та радянські монети, які лише вводились в обіг. Ще серед особистих речей знайдено чимало хрестиків, медальйонів.

 

"Є один хрест в якому зберігалися мощі, а з іншого боку було написано – Рим, – розповідає дослідник. – Отже, він міг належати священику. Був медальйон – член братства тверезості. Такі діяли до війни при УГКЦ і в неї входило чимало членів ОУН. Ще взуття, окуляри, вставні щелепи, зубні щітки, прикраси, гребінці. Це свідчило, що загиблі – міські жителі".

За словами лікаря-судмедексперта Омеляна Левицького, останки він досліджував біля місяця: "З останків на Ленкавського дослідив, що серед загиблих було двоє дітей 8-16 років". Також фахівець стверджує, що в кожному регіоні НКВД страчувало за своєю схемою. Якщо в Дем’яновому лазі переважно пострілами в потилицю, то тут убивали гострими тупими предметами, наприклад, гвинтівками.

 
 

"У 70 скелетів – потрощені черепи, – говорить Левицький. – Багато переломів щелеп, ребер. Схоже не хотіли, аби чули постріли і забивали до смерті. Рідкий випадок, коли знайшов череп старшої жінки – приблизно 80 років з трьома пострілами. Ще в одної старенької жінки зламані два шийні хребці – її сильно вдарили по шиї. Багато черепів з вихідними отворами від куль, що свідчить – стріляли знизу щелепи. Таких 16 пошкоджень. Вперше таке бачив".

Фахівець стверджує, що німці просто розстрілювали з автоматів, а тут людей катували, мовляв, точно не німецький почерк, а НКВД. Крім того, на місці розкопок знайдено гільзи від зброї радянських часів.

 

За словами Василя Тимкова, вперше за останні роки ці розкопки провели без зайвих труднощів завдяки фінансовій підтримці облради. Зокрема, діє програма масових перепоховань жертв політичних репресій.

"Щось схоже є лише у Львівській області, – говорить Тимків. – Якби це було масово – в національних масштабах, то вже би давно відбувся Нюрнберзький процес над комуністичними злочинцями. Тоді нині би не було тої українсько-російської війни".

Зараз КП "Пам’ять" будуть готуватися до перепоховання кожного в окремій домовині. "Це найменше, що ми можемо зробити. Є варіант поховати в Дем’яновому лазі", – повідомив Тимків.

Як повідомлялося, у львівському Парку культури імені Богдана Хмельницького завершили ексгумацію тіл 175 німецьких солдатів Другої світової війни.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.