АНОНС: Виставка про втікача від нацизму в ГУЛАЗі відкриється в Києві

6 листопада в Національному музеї історії України відкриється виставка "ГУЛАГ. Про що мовчав мій дідусь".

Виставка висвітлює персональну історію в’язня ГУЛАГу Гельмута Вейса, його подорож із нацистської Німеччини до Радянського Союзу, досвід ув’язнення у сталінських таборах і життя після них. Цю трагічну історію розказано у подробицях завдяки оригінальним документам, які вдалося зібрати в архівах та бібліотеках.

Гельмут Вейс був одним із мільйонів людей, котрі повірили у комунізм. У зв’язку з цим, він проміняв рідну Німеччину на Радянський Союз. Однак, незабаром усвідомив, що ідеальна держава робітників та селян виявилася репресивним тоталітарним режимом. Та було занадто пізно.

У листопаді 1937 року Гельмута заарештували за обвинуваченням у контрреволюційній діяльності й засудили до десяти років примусової праці. Наступні двадцять років він провів у ГУЛАГу – радянській системі таборів примусової праці – спочатку як в’язень, а потім як "вічний виселенець".

На 17 стендах йдеться про те, як Гельмут опинився у КАРЛАГу – величезному табірному комплексі, розташованому у степах Казахстану. Про зустріч з майбутньою дружиною, яка також відбувала покарання – п’ять років за обвинуваченням у антирадянській пропаганді. Про народження сина, виїзд з Казахстану у пошуках кращого майбутнього.

Учасники:
- Володимир В'ятрович, Голова Українського інституту національної пам’яті;
- Тетяна Сосновська, Генеральний директор Національного музею історії України;
- Антон Вейс-Вендт, онук Гельмута Вейса, співробітник Центру досліджень Голокосту та релігійних меншин (м. Осло, Норвегія);
- Віталій Бобров, Український центр вивчення історії Голокосту.

6 листопада, понеділок, 12:00

Місце: Національний музей історії України (м. Київ, вул. Володимирська, 2)

Організатори: Український інститут національної пам'яті, Центр досліджень Голокосту та релігійних меншин (м. Осло, Норвегія), Український центр вивчення історії Голокосту, Національний музей історії України.

Вхід вільний.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.