300 осіб висловилося за демонтаж пам'ятника червоному кавалеристу в Рівному

Петиція про демонтаж пам'ятника більшовику Олеку Дундичу в Рівному набрала потрібну кількість голосів.

Петицію ініціював громадський активіст, уродженець м. Рівного Максим Кобєлєв 15 вересня. А 28 жовтня петиція набрала потрібні 300 голосів.

Олеко Дундич (1896 - 1920) - більшовик сербського або хорватського походження. У 1917-1920 роках служив у складі Червоної гвардії, а згодом - Червоній армії, брав участь в окупації України та боях проти Армії УНР. Загинув під час штурму 1-ю Кінною армією м. Рівного.

Пам'ятник Олеку Дундичу розташований у парку ім. Т. Шевченка. Він є одночасно надгробком, оскільки під ним розміщується могила червоного кавалериста.

Автор звернення до Рівненської міської ради просив у міських депутатів демонтувати пам'ятник  Дундичу, ексгумувати рештки та перенести їх до цвинтаря.

Тепер, коли петицію підписала потрібна кількість громадян, міська рада Рівного має розглянути петицію, згідно з чинним законодавством.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.