300 осіб висловилося за демонтаж пам'ятника червоному кавалеристу в Рівному

Петиція про демонтаж пам'ятника більшовику Олеку Дундичу в Рівному набрала потрібну кількість голосів.

Петицію ініціював громадський активіст, уродженець м. Рівного Максим Кобєлєв 15 вересня. А 28 жовтня петиція набрала потрібні 300 голосів.

Олеко Дундич (1896 - 1920) - більшовик сербського або хорватського походження. У 1917-1920 роках служив у складі Червоної гвардії, а згодом - Червоній армії, брав участь в окупації України та боях проти Армії УНР. Загинув під час штурму 1-ю Кінною армією м. Рівного.

Пам'ятник Олеку Дундичу розташований у парку ім. Т. Шевченка. Він є одночасно надгробком, оскільки під ним розміщується могила червоного кавалериста.

Автор звернення до Рівненської міської ради просив у міських депутатів демонтувати пам'ятник  Дундичу, ексгумувати рештки та перенести їх до цвинтаря.

Тепер, коли петицію підписала потрібна кількість громадян, міська рада Рівного має розглянути петицію, згідно з чинним законодавством.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.