АНОНС: У Києві проведуть панахиду за жертвами Соловецького етапу

Відбудеться панахида за жертвами, розстріляними 80 років тому в урочищі Сандармох на півдні Карелії. Організатори закликають прийти зі свічками, портретами загиблих та квітами.

Про це повідомляє офіційний сайт Українського інституту національної пам'яті.

Урочище Сандармох стало одним із сумних символів Великого терору. У документах радянських спецслужб ця місцевість зазначена як "обычное место расстрелов". 80 років тому там розстріляли близько 7 тисяч людей 60 національностей і дев’яти релігійних конфесій. Серед них понад 677 українців.

Найбільшу групу в’язнів – 1111 осіб –  розстріляли з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року. Ці масові розстріли приурочили до 20-річчя так званої "Жовтневої революції".

У 2004 році стараннями українців усього світу, насамперед Товариства української культури Карелії "Калина" (голова Лариса Скрипникова), у Сандармосі з’явився пам`ятник – гранітний Козацький хрест "Убієнним синам України" (автори Микола Малишко та Назар Білик).

27 жовтня, п'ятниця, 16:00

Місце: пам’ятник Лесю Курбасу (Київ, перетин вулиць Прорізна та Пушкінська).

Організатори: Міжнародна громадська організація "Соловецьке братство", Всеукраїнське Товариство політв'язнів та репресованих, Всеукраїнський "Меморіал" ім. В. Стуса, неформальне Товариство "Українські Соловки".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.