У парку ім. Хмельницького у Львові віднайшли останки 175 солдатів Третього Райху. ФОТО

У понеділок, 23 жовтня, у львівському Парку культури імені Богдана Хмельницького завершили ексгумацію тіл 175 німецьких солдатів Другої світової війни.

Ідеться про поховання на колишньому військовому кладовищі, яке тут існувало у воєнні роки, пише "Львівська газета". Перепохованням решток солдатів опікується Німецька народна спілка з догляду за військовими похованнями.

"Відомо, що під час Другої світової війни у нинішніх корпусах Академії сухопутних військ був військовий німецький госпіталь, який працював з 1942 року. Тут лікували солдатів з різних фронтів, адже це був великий медичний центр. Солдатів, які помирали, хоронили неподалік – зокрема, і на території нинішнього Парку культури", – розповідає керівник робіт, відповідальний працівник Німецької народної спілки Мирон Старко.

 Усі фото: Львівська газета

За його словами, кладовище налічувало більше 2 тисяч поховань. Завдяки ретельному підходу до поховань, який був у німців навіть у часи війни, нині в Німеччині є детальні списки захоронених тут з описами поранень та причин смерті.

Роботи з ексгумації та перепоховання німецьких солдатів, які поховані на території нинішнього парку культури, почали ще 2004 року. Тоді підняли останки 1709 солдатів. Не змогли дослідити лише шматок під асфальтом.

"Відновити роботи вдалося лише 2017 року завдяки співпраці з директором парку Олександром Молодим. Цьогорічні ексгумаційні роботи розпочали наприкінці серпня і вони тривали майже два місяці", – пояснює Мирон Старко.

 

За словами пошуковця, приблизно 70% тіл знаходять із жетонами. На них вказано ім’я, група крові та особовий номер, в якому закодовано, зокрема, номер частини. Жетон німецьких військових складався з двох частин, на кожній було продубльовано цю інформацію.

Коли солдат помирав, нижню відламували і забирали, а верхню залишали на тілі. Однак, запевняють історики, навіть ті, хто не має на собі жетона, не залишаться невідомими.

"Увесь цвинтар був розбитий на блоки, ряди, і кожна могила мала номер. До сьогодні є збережені схеми, хто де похоронений. Крім цього, ми визначаємо зріст кожного покійника, вік і тип поранення, що допомагає ідентифікувати особу. Проблеми з ідентифікації не буде жодної", – розповів пан Старко.

 

Усі ексгумовані останки перепоховають на німецькому військовому цвинтарі в селі Потелич Жовківського району Львівської області.

Через погодні умови цьогорічні пошукові роботи довелося припинити. Однак продовжити їх планують уже наступного року. За словами пошуковців, ще частину поховань планують віднайти на території парку, що прилягає до Монумента слави, а частина, говорить Мирон Старко, найімовірніше, є під плитами, які замощують площу Меморіалу.

Для того, аби зняти їх, команді пошуковців доведеться отримати окремий дозвіл від міської ради. При цьому, зазначає пан Старко, безпосередньо стелу монумента й довколишні плити ці роботи не зачеплять.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.