У парку ім. Хмельницького у Львові віднайшли останки 175 солдатів Третього Райху. ФОТО

У понеділок, 23 жовтня, у львівському Парку культури імені Богдана Хмельницького завершили ексгумацію тіл 175 німецьких солдатів Другої світової війни.

Ідеться про поховання на колишньому військовому кладовищі, яке тут існувало у воєнні роки, пише "Львівська газета". Перепохованням решток солдатів опікується Німецька народна спілка з догляду за військовими похованнями.

"Відомо, що під час Другої світової війни у нинішніх корпусах Академії сухопутних військ був військовий німецький госпіталь, який працював з 1942 року. Тут лікували солдатів з різних фронтів, адже це був великий медичний центр. Солдатів, які помирали, хоронили неподалік – зокрема, і на території нинішнього Парку культури", – розповідає керівник робіт, відповідальний працівник Німецької народної спілки Мирон Старко.

 Усі фото: Львівська газета

За його словами, кладовище налічувало більше 2 тисяч поховань. Завдяки ретельному підходу до поховань, який був у німців навіть у часи війни, нині в Німеччині є детальні списки захоронених тут з описами поранень та причин смерті.

Роботи з ексгумації та перепоховання німецьких солдатів, які поховані на території нинішнього парку культури, почали ще 2004 року. Тоді підняли останки 1709 солдатів. Не змогли дослідити лише шматок під асфальтом.

"Відновити роботи вдалося лише 2017 року завдяки співпраці з директором парку Олександром Молодим. Цьогорічні ексгумаційні роботи розпочали наприкінці серпня і вони тривали майже два місяці", – пояснює Мирон Старко.

 

За словами пошуковця, приблизно 70% тіл знаходять із жетонами. На них вказано ім’я, група крові та особовий номер, в якому закодовано, зокрема, номер частини. Жетон німецьких військових складався з двох частин, на кожній було продубльовано цю інформацію.

Коли солдат помирав, нижню відламували і забирали, а верхню залишали на тілі. Однак, запевняють історики, навіть ті, хто не має на собі жетона, не залишаться невідомими.

"Увесь цвинтар був розбитий на блоки, ряди, і кожна могила мала номер. До сьогодні є збережені схеми, хто де похоронений. Крім цього, ми визначаємо зріст кожного покійника, вік і тип поранення, що допомагає ідентифікувати особу. Проблеми з ідентифікації не буде жодної", – розповів пан Старко.

 

Усі ексгумовані останки перепоховають на німецькому військовому цвинтарі в селі Потелич Жовківського району Львівської області.

Через погодні умови цьогорічні пошукові роботи довелося припинити. Однак продовжити їх планують уже наступного року. За словами пошуковців, ще частину поховань планують віднайти на території парку, що прилягає до Монумента слави, а частина, говорить Мирон Старко, найімовірніше, є під плитами, які замощують площу Меморіалу.

Для того, аби зняти їх, команді пошуковців доведеться отримати окремий дозвіл від міської ради. При цьому, зазначає пан Старко, безпосередньо стелу монумента й довколишні плити ці роботи не зачеплять.

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.