Валерій Марченко удостоївся пам'ятника, а його суддя — ордена. ФОТО, ВІДЕО

14 жовтня в с. Гатному Київської області встановили пам’ятник українському дисиденту Валерію Марченку. А тиждень перед тим Президент України нагородив суддю, який відправив Марченка в концтабір.

Пам’ятник у центрі села постав з ініціативи голови Української всесвітньої координаційної ради Михайла Ратушного, повідомляє "Україна молода".

На урочисту церемонію приїхали науковці з Азербайджану та Туреччини, відомі дисиденти й земляки.

Автор пам’ятника Валерію Марченку – скульптор Роман Захарчук з Коломиї. Кошти зібрали родина Ратушних, мешканці села Гатне, азербайджанська громада в Україні. Фото: "Україна молода"

"Це справді велика постать, практично наш сучасник. Такі люди наближали нашу незалежність, свідомо заплативши за це найвищу ціну — своє життя", — каже Михайло Ратушний.

На обеліску з чорного граніту викарбувані слова американського президента Рональда Рейгана: "Його життя назавжди лишиться прикладом для всіх тих, кого глибоко хвилюють права українського народу".

У той же час, на офіційному сайті Президента України опубліковано указ від 6 жовтня 2017 року "Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня юриста", у якому міститься прізвище судді апеляційного суду міста Києва у відставці Григорія Зубця.

Його Петро Порошенко нагородив орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня з формулюванням "за вагомий особистий внесок у розбудову правової держави, забезпечення захисту конституційних прав і свобод громадян, багаторічну плідну працю та високий професіоналізм".

Як відомо, в березні 1984 року заступник голови Київського міського суду Григорій Зубець головував на засіданні, на якому Валерія Марченка засудили до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання.

ДОВІДКА:

Валерій Марченко — український дисидент-правозахисник, літературознавець і перекладач. 

Навчався на філологічному факультеті Київського університету, одночасно вивчав тюркські мови у Бакинському університеті.

25 червня 1973 заарештований співробітниками КДБ. За вироком Київського обласного суду від 27 грудня 1973 року за "Наклепницькі вигадки, які ганьблять радянський суспільний лад... за поширення документів націоналістичного змісту, в яких зводиться злісний наклеп на радянську дійсність, національну політику КПРС...", засуджений до 6 років позбавлення волі в колонії суворого режиму і 2-х років заслання.

Валерій і Сандра. Віртуальне кохання українця-дисидента й італійки-студентки

Незважаючи на тяжку хворобу нирок, яка привела до інвалідності, В. Марченко відмовився писати заяву-каяття. Після звільнення жив у Києві. Рішуче виступив проти інструкції Міністерства освіти УРСР "Про посилення вивчення російської мови у школах України", яку назвав "найсвіжішим Валуєвським указом".

21 жовтня 1983 вже важко хворого Валерія Марченка заарештовують вдруге і 13-14 березня 1984 року судять. Винним себе В. Марченко не визнав. Його визнали особливо небезпечним рецидивістом та засудили до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання.

Про маму Валерія Марченка Ніну

Етапом був відправлений у пермські табори, де в нього незабаром відмовили нирки. Помер 5 жовтня 1984 році у тюремній лікарні в Ленінграді.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.