У Музеї шістдесятництва презентували виставку до 110-річчя Петра Григоренка. ФОТО

15 жовтня, у переддень 110-річчя з дня народження Петра Григоренка, в Музеї шістдесятництва презенували фотодокументальну виставку "Генерал дисидентського руху".

На виставці представлені документи з архіву учасниці шістдесятницького руху, секретаря Закордонного представництва Української Гельсінської Групи Надії Світличної, передані у музей в 2008 році.

Серед збережених нею тисяч цінних документів і фотографій виявився і досить об'ємний архів генерала Петра Григоровича Григоренка, значна частина з якого експонується вперше.

 

Матеріали виставки, підкреплені спогадами самого генерала, розкривають еволюцію його поглядів, шлях від радянського військового до дисидента-правозахисника.

На виставці представлені фотографії, листи, чернетки і нотатки, рукописи статей і виступів Григоренка, документи закордонного представництва УГГ, яке він очолював.

Про історію цього архіву і концепцію виставки розповіла автор експозиції, директор Музею шістдесятництва Олена Лодзинська. 

 

На презентацію виставки завітав син героя експозиції, президент Фундації П.Григоренка (США) Андрій Григоренко, який виступив зі спогадами про батька і життя родини до і після арештів і виїзду в США.

Андрій Григоренко. Фото: Віктор Горбач

Про боротьбу Петра Григоренка за права кримських татар і, зокрема, про роль у його власному житті розказав один із провідників кримськотатарського національного руху Мустафа Джемілєв.

Мустафа Джемілєв. Фото: Віктор Горбач

Він пригадав історію, як у 1968 році під час обшуків в оселі Григоренка в Москві, вистрибнувши з вікна з висоти кількох метрів, зламав ногу, а потім залишився на кілька місяців у квартирі генерала.

"Був його секретарем", - пожартував Джемілєв.

Також із вдячністю, Джемілєв розповів, як вже у 1986 році Григоренко разом з дружиною Зінаїдою звернулися до президента США Рональда Рейгана з проханням натиснути на радянську владу і добитися його звільнення від чергового ув’язнення. Тоді Джемілєву присудили умовний строк і звільнили з-під варти.

На заході також виступили учасники українського правозахисного руху, дисиденти і політв’язні Олесь Шевченко та Василь Овсієнко.

Олесь Шевченко – голова Ветеранського об’єднання Українська Гельсінська Спілка – поділився спогадами про особистий досвід конспіративної роботи з поширення документів УГГ разом із сім’єю генерала.

Василь Овсієнко. Фото: Віктор Горбач

А Овсієнко знову підняв питання про визнання заслуг Григоренка на державному рівні і присвоєння йому звання "Герой України". Він нагадав, що у 100-річний ювілей Григоренка, він марно звертався з відповідним листом до президента України Віктора Ющенка.

"Не перебільшу, сказавши, що демократична громадськість України здивована, а кримськотатарський народ ображений, що 16 жовтня не з`явився указ Президента про присвоєння Петрові Григоренку звання "Герой України", - зачитав він текст листа десятирічної давності. 

У свою чергу, Андрій Григоренко розказав, що він спілкувався з президентом України Петром Порошенком на зустрічі з лідерами української громади в США.

"У всякому випадку, коли він тряс мені руку, він сказав, що він знає, хто такий Петро Григоренко", - розповів жартома Андрій Григоренко.

Під час презентації виступили лідер рок-гурту "Тінь сонця" Сергій Василюк і хор "Преображення".

Фотозвіт про презентацію фотодокументальної виставки «ГЕНЕРАЛ ДИСИДЕНТСЬКОГО РУХУ», що відбулася 15 жовтня в Музеї шіст...

Опубліковано Українська Гельсінська спілка 15 жовтня 2017 р.

Виставку можна оглянути у Музеї шістдесятництва (вул. О.Гончара, 33) з 10:00 до 17:00 щодня, окрім понеділка, до 15 листопада 2017 р.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.