Площа Валерія Марченка. У Києві перейменували чергову частину комуністичних назв. СПИСОК

12 жовтня на пленарному засідання Київська міська рада перейменувала 10 наявних вулиць, 2 провулки, 1 шосе і 1 площу та дала назви 39 новим вулицям.

Про це повідомляє прес-служба Київради. Перейменовано:

1) вул. Красноводську на вул. Хотинську у Подільському районі;
2) вул. Дніпродзержинську на вул. Кам’янську у Дарницькому районі;
3) вул. Миколи Лебедєва на вул. Юрія Поправки у Дніпровському районі
4) вул. Ярослава Галана на вул. Августина Волошина  у Солом'янському районі;
5) вул. Дніпропетровську на вул. Новокодацьку  у Солом'янському районі;
6) вул. Краснодонську на вул. Кучмин Яр  у Солом'янському районі;
7) вул. Лебедєва-Кумача на вул. Миколи Голего у Солом'янському районі;
8) вул. Соціалістичну на вул. Левка Мацієвича  у Солом'янському районі;
9) вул.Тимофія Шамрила на вул.Парково-Сирецьку у Шевченківському районі;
10) вул. Ежена Потьє на вул. Антона Цедіка  у Шевченківському районі.

Окрім того, нову назву — провулок Бориса Шахліна — отримав провулок Горького в Голосіївському районі. Дніпропетровське шосе перейменували на Дніпровське шосе, площу Інтернаціональну на площу на честь дисидента Валерія Марченка, а провулку Краснодонському дали історичну назву — пров. Кучмин Яр.

Усі перейменування пройшли громадські обговоревання на єдиному веб-порталі територіальної громади у спеціальній рубриці Е-МІСТО.

Окрім того, визначено назви для 39 нових вулиць. 24  з них розташовані в Голосіївському районі Києва. Вони отримали імена Назарія Яремчука, Остапа Вересая, Бориса Матюшенка, Олександра Удовиченка, Сергія Шелухіна, Григорія Голоскевича, Феодосія Печерського тощо. Ще 15 нових вулиць розташовуються у Деснянському районі. Їм присвоєно імена Михайла Білинського, Василя Біднова, Родини Вороних, Ярослави Стецько, Григорія Косинки, Леся Танюка, Євгена Плужника, Іси Мунаєва тощо.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.