АНОНС: У 75-ту річницю УПА у Києві відкриється виставка про антикомуністичний фронт повстанців

У День захисника України киянам розкажуть про досвід безкомпромісної боротьби УПА із комуністичним тоталітарним режимом. Виставку "УПА - відповідь нескореного народу. Повстанці проти комунізму" презентують Український інститут національної пам'яті та Центр досліджень визвольного руху.

Фотодокументальна вулична виставка "УПА - відповідь нескореного народу" - це розповідь про боротьбу повстанців проти нацистського та комуністичного тоталітарних режимів. Її друга частина - "Повстанці проти комунізму" розкриває "візитну картку" Української повстанської армії - збройну боротьбу проти радянського тоталітарного режиму.

Із 12 стендів експозиції можна дізнатися про бойові дії між загонами УПА та частинами військ НКВД-МГБ, анатомію й методи дій підпільної армії, підступні контрповстанські операції радянської держбезпеки, ідеологічне протиборство між націоналістами й комуністами, антикомуністичну співпрацю бандерівців з визвольними рухами сусідніх народів, участь колишніх повстанців у розвалі системи ГУЛАГу й "останніх із могікан", які  продовжували боротьбу навіть у 1960-х рр.

 

Унікальні фотографії, розсекречені документи, мапи та інфографіка передають атмосферу безкомпромісної боротьби українських націоналістів за створення Української держави. 

Авторський колектив проекту "УПА - відповідь нескореного народу": Ігор Бігун, Володимир Бірчак, Леся Бондарук, Сергій Волянюк, Володимир В’ятрович, Олеся Ісаюк, Олександр Іщук, Іван Патриляк, Сергій Рябенко, Андрій Усач.

Над проектом також працювали: Зоя Бойченко, Дмитро Вортман, Петро Клим, Андрій Когут, Леонід Криницький, Василь Ліпінський, Ігор Саківський, Олена Шарговська, Аліна Шпак, Ярина Ясиневич.

Дизайн: Ольга Сало.

Виставка діятиме до 30 листопада 2017 року.

Одразу після відкриття виставки відбудеться спецпогашення конверта з оригінальною маркою до 75-річчя створення Української повстанської армії.

Нагадаємо, перша частина виставки "Повстанці проти нацизму" була відкрита 8 травня 2017 року до Дня завершення другої світової війни у Європі. Історію боротьби УПА проти німецьких окупантів теж можна буде переглянути цими днями. 

"УПА — відповідь нескореного народу" є спільним проектом Українського інституту національної пам’яті, Центру досліджень визвольного руху, Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" та Галузевого Державного архіву Служби безпеки України.

14 жовтня, субота, 13:00

Місце: площа перед Національним музеєм історії України (м. Київ, вул. Володимирська, 2)

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.