Українські експерти в Молдові поділилися досвідом відкриття архівів КГБ. ФОТО

Експерти презентували у Молдові аналітичний звіт по доступу до архівів у країнах Східного партнерства та показали досвід архівної реформи в Україні.

Відкритий семінар пройшов 9 жовтня у Державному університеті Молдови (Кишинів). Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України, розповідав про те, як в Україні відкривали архіви комуністичних спецслужб та що у них можна знайти.

Архівна реформа в Україні, за його словами, — це кілька років вивчення іноземного досвіду, консультації з експертами та архівістами, фокус-групи та опитування тих, хто працює з архівними матеріалами. Прийнятий закон про відкриті архіви став результатом програми "Відкриті архіви", яка проводилась з 2010 року.

  

Зліва праворуч: Сергій Рябенко, Андрій Когут

Сергій Рябенко, юрист Українського інституту національної пам’яті, показав, як змінювалось архівне законодавство та які нормативні акти слід мати на увазі, коли йдеться про архівну реформу.

Аналітик Центру досліджень визвольного руху Анна Олійник представила аналітичний звіт, який підготували у співпраці з експертами з країн Східного партнерства за підтримки Чеського посольства в Україні. Вона розповіла про архіви КГБ у Грузії, Вірменії, Азербайджані та Білорусі та специфіку доступу до них.

Анна Олійник

Про ситуацію з доступом до архівів у Молдові говорив професор Ігор Кашу, голова Центру досліджень тоталітаризму у Молдові.

У Грузії та Молдові дослідники мають можливість отримати доступ до деяких документів радянських спецслужб, але часто отримують відмови з посиланням на різні причини.

Щоб попрацювати з документами КГБ у Вірменії та Азербайджані треба отримати дозвіл на доступ та пройти перевірку. Білоруські дослідники мають найменше можливостей для роботи з документами і отримують відмови у доступі навіть до тих документів, які раніше були відкриті.

Учасники поговорили також, як мотивувати людей працювати з архівними документами та робити історію цікавою не тільки для академічних науковців.

На зустрічі були присутні молдовські науковці, студенти, дослідники, представники державних архівів та ЗМІ.

 Учасники зустрічі та експерти

Семінар відбувся у рамках проекту "Відкриті архіви КГБ: досвід України для країн Східного партнерства". Програма реалізується за підтримки Чеського посольства в Україні.

"Східне партнерство" — політика Європейського союзу, яка має на меті зміцнення стосунків зі східними сусідами ЄС. Учасниками Східного партнерства є Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова, Україна.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.