На Кіровоградщині студенти-археологи знайшли мотику, якій 7 тисяч років

Цінний артефакт виявили учасники археологічної експедиції Одесього національного університету ім. Мечникова й місцевого археологічного музею на багатошаровому пам'ятнику Мельнична Круча коло с. Сабатинівка на Південному Бузі (Благовіщенський район Кіровоградської області).

Ідеться про прекрасно збережену мотику, яка зроблена з оленячого рогу в часи неоліту (бл. 7 тис. років тому). Її знайшли студенти другого курсу історичного факультету ОНУ ім. Мечникова Махайло Самофатов і Ганна Жиленко, пише "Думская".

За словами керівника експедиції кандидата історичних наук Дмитра Кіосака, знаряддя праці, виготовлені не з каменю, — взагалі рідкісна знахідка на пам'ятках доби неоліту. Та в цьому випадку має значення, перш за все, стан мотики. Завдяки йому, археологи зможуть точніше датувати шар, який вивчають.

 

"Збереження речей з попередніх розкопок залишає бажати кращого. Більшість були настільки пересохлими, що їх доводилося скріпляти, просочують клеєм. А це суттєво перешкоджає будь-якому хімінчому аналізові в подальшому, — каже археолог. — Дана знахідка практично в ідеальному стані, і ми нарешті за допомогою радіовуглецевого аналізу зможемо одержати її точне датування".

 

За словами Кіосака, ця інформація допоможе з’ясувати, коли конкретно люди епохи неоліту прийгли на берег Південного Бугу й ким вони насправді були: хліборобами чи збирачами:

"Ще порівняно недавно мотики такого типу сприймали однозначно як хліборобське знаряддя, призначене для розпушування ґрунту. Однак згодом при картографуванні таких артефактів у масштабі всієї Європи з’ясувалося, що вони більше характерні для рухомих груп мисливців і збирачів й відомі на поселеннях хліборобів лише там, де останні вступали в контакт із бродягами-мисливцями. Імовірно, останні використовували їх для добування їстівного коріння. Долина Південного Бугу  один із таких контактних регіонів, і можливо, відкриття одеських студентів фіксує епізод давніх міжкультурних контактів".

 

Як розповіли самі студенти, знахідку вони зробили в найменш перспективному квадраті пошуку й попервах прийняли мтику за звичайну кістку.

"Аня розчистила знахідку, і стало зрозуміло, що ріг обробляла людина. У ньому акуратно просвердлили отвір для насаки на руків’я, — розповів Михайло Самофатов. — Навіть у нашому археологічному музеї до сих пір не було настільки давніх мотик із рогу".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.