У Росії відкрили пам’ятник Дзержинському в роковини початку "червоного терору"

5 вересня в роковни початку "червоного терору" в російському м. Кірові урочисто відкрили пам’ятник російському революціонерові-більшовику, засновнику ВЧК Феліксу Дзерзинському.

Відкриття монумента приурочили до 140-ліття з дня народження Дзержинського, яке виповнюється 11 вересня (за новим стилем), передає прес-служба Уряду Кіровської області РФ.

Крім того, особа Дзержинського пов’язана з регіоном тим, що відомий комуніст відбував тут заслання й працював у партійно-слідчій комісії в 1919 році.

 Фото: прес-служба Уряду Кіровської області

Чавунний пам’ятник, що має 2,6 метра заввишки й важить 2 тонни, виготовлено з ініціативи ветеранів Федеральної служби безпеки. Кіровська міська дума схвалила проект. Встановили статую у дворі міського клубу ветеранів.

На відкритті був присутній  т.в.о. губернатора області Ігор Васильєв, начальник Управління ФСБ по Кіровській обл. Сергій Мочалов, міське керівництво, представник силових відомств і ветерани.  

 Фото: прес-служба Уряду Кіровської області

"Це наша історія, яка нас усіх об’єднує", — сказав Мочалов на церемонії відкриття. Прес-служба адміністрації Кіровщини уточнює заслуги Дзержинського:

"Фелікс Дзержинський є засновником вітчизняних органів державної безпеки й зробив значний внесок у становленн держави. Він займався питаннями внутрішньої політики й захисту дітей, розвитком промисловості й залізничного сполучення, а також стояв біля витоків створення спортивного товариства "Динамо", метою якого була популяризація фізичної культури й спорту серед населення".

Фото: прес-служба Уряду Кіровської області 

Про те, що Всеросійська надзвичайна комісія по поротьбі з контрреволюцієї й саботажем (рос. ВЧК), яку очолював Дзержинський, була репресивно-каральним органом, який реалізував більшовицьку політику "червоного терору" проти "ворожих класів" у Росії та в загарбаних Червоною армією країнах, не згадується.

Того ж дня, за повідомленням "Новой газеты", представники громадськості неофіційно поклали квіти до монумента жертвам політичних репресій на набережній Гріна. Саме 5 вересня 1918 року Рада Народних Комісарів РСФРР видала постанову "Про червоний терор".

Масові розстріли "контрреволюціонерів" (справжніх і уявних) відбувалися в 1918—1919 роках і в Кірові (тодішній Вятці) також.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.