Метро "Почайна" та Північний міст. Комісія Київради затвердила декомунізовані назви

Комісія Київради з питань найменувань одноголосно підтримала перейменування станції метро "Петрівка" на "Почайну". Крім того, нові назви одержали ще кілька об'єктів.

Про це написала на своїй сторінці у "Фейсбуці" активістка ГО "Громадський рух Почайна" Анабелла Моріна, якій належить ініціатива надання назви "Почайна" станції метро.

"Отже, сьогодні Комісії з перейменувань затвердила результати громадських слухань щодо перейменування метро "Петрівка" на "Почайну", затвердила назву парку "Урочище Наталка" й ухвалила рішення про перейменування Московського мосту на "Північний". Тепер перейменування мосту виходить на громадські слухання", - написала Моріна.

Як повімолялося, в ході громадського обговорення на сайті КМДА пропозицію назви "Почайна" підтримало 473 людини, а проти даного рішення проголосувало 157 громадян.

Остаточно нові назви повинні закріпити на сесії депутати Київської міської ради.

Нагадаємо, станція метро "Петрівка", відкрита 1980 року, називається на честь радянського партійного державного діяча Григорія Петровського (1878 - 1958). На час відкриття станції Подільський район, де вона розташовується, мав назву "Петрівський". Як Голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (1920-1938) Г. Петровський був одним із організатоірв Голодомору 1932-1933 років.

Річка Почайна - одна з приток Дніпра. Відома тим, що саме в ній відбувалося хрещення Русі князем Володимиром Великим 988 року. Нині річка майже зникла.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.