У Литві віднайшли рештки білоруського й польського керівників Січневого повстання — археологи

У столиці Литви Вільнюсі під час розкопок археологи, ймовірно, віднайшли рештки двох найясравіших очільників польського Січневого повстання 1863—1864 років — Кастуся Калиновського і Сигізмунда Сераковського.

Розопки відбуваються на горі Гедимінаса, повідомляє DELFI.

"Ми маємо вдосталь доказів того, що серед знайдених останків є й рештки Костянтина Калиновського", — розповів професор кафедри анатомії, гістології та антропології Вільнюського університету Рімантас Янкаускас.

Меморільна дошка на будинку, де утримувався Кастусь Калиновський, у Вільнюсі. Фото: www.svaboda.org

За його словами, цьому припущенню не суперечать зібрані археологічні й антропологічні дані. Янкаускас відзначив, що для остаточного підтвердження припущення потрібно завершити дослідження всіх решток, знайдених на горі Гедимінаса.

"Іншими словами, якщо ми не виявимо іншого, більш твердого, кандидата, з яким би збіглося більше доказів, то тоді будемо стверджувати, що це останки Костянтина Калиновського", — сказав професор.

Щодо ідентифікації решток С. Сераковського  сумнівів уже немає, оскільки було знайдено обручку з написом "Zygmónt Apolonija 11 Sierpnia / 30 Lipca 1862 r." ("Зигмунт Аполонія 1 вересня / 30 липня 1862 р.").

 Полковник Сигізмунд Сераковський. Фото: www.svaboda.org

Директор Інституту політичної сфери, спіробітник Університету ім. Вітаутаса Великого Андрій Казакевич повідомив, що виявлення останків К. Калиновського важливе не тільки для литовців, але й для білорусів. "Для білорусів він означає дуже багато. Калиновський є частиною національного пантеону білорусів. Це національний герой", — сказав науковець.

Від відзначив, що заслуги Калиновського в Білорусі визнані публічно ще на початку ХХ століття. Не забороняла цього й радянська влада.

"Його не забороняла радянська влада, оскільки він дотримувався лівих поглядів. У багатьох білоруських містах є вулиці, названі іменем Калиновського. Це достатньо унікальна особистість: військовий, політичний діч, пам’ять про якого увіковічнена на вулицях і в підручниках, — зазначив Казакевич. — Якщо буде відоме місце його поховання, то для білорусів це матиме велике значення".

ДОВІДКА:

Костянтин (Кастусь) Калиновський (литовською — Константінас Калинаускас) (1834—1864) — юрист, білоруський публіцист, поет, один із керівників антиросійського повстання 1863—1864 років на землях колишньої Речі Посполитої.

У 1856—1860 роках навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету. У студентські роки бпав активну участь у діяльності революційних гуртків, долучився до таємного грутка офіцерів, якими керував Сигізмунд Сераковський (у литовській традиції — Зігмантас Серакаускас).

З 1863 року ввійшов у нове керівництво повстанням. Калиновський добивався більшої автономії Литви та Білорусі. 9 лютого 1864 року його заарештували, а 22 березня повісили у Вільнюсі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.