Російський суд відхилив позов племінниці Рауля Валленберга до ФСБ

Мєщанський суд Москви відмовився задовольнити позов родичів шведського дипломата Рауля Валленберга до ФСБ Росії з вимогою надати інформацію про його долю після арешту в 1945 році.

"Суд вирішив: у задоволенні позовних вимог Марі Ельси Люпюї відмовити в повному обсязі", — оголосила рішення суддя Ірина Афанасьєва в понеділок, передає "Інтерфакс".

Рауля Валленберга призначили першим секретарем посольства Швеції в Будапешті в липні 1944 року. Він видав тисячам євреїв шведські паспорти, які давали їм право залишити Угорщину та уникнути смерті в нацистському концтаборі. У 1963 році ізраїльський Яд-Вашем надав Валленбергу звання Праведника народів світу. Коли місто зайняла Червона армія, Валленберга заарештували радянські органи держбезпеки.

За офіційною версією російського уряду, він помер у 1947 році в Луб’янській в’язниці від інфаркту міокарда. Історики ставлять її під сумнів, оскільки є свідчення інших в’язнів, які бачили або чули про Валленберга в 1950-х роках в інших місцях позбавлення волі.

У жовтні 2016 року родина Валленберга і група дослідників з Raoul Wallenberg Research Initiative (RWI-70) представили російській владі офіційний каталог запитань у справі шведського дипломата, однак влада вчергове відмовала в доступі до архівів.

Фотографія Рауля Валленберга з паспорта, зроблена в червні 1944 року. Фото: Wikimedia

У березні цього року родичі дипломата спрямували до ФСБ РФ три запити, в яких просили надати доступ до оригіналів документів Внутрішньої (Луб’янської) тюрми і тюрми Лефортово за 1945—1947 роки, однак нічого не отримали.

У липні племінниця Валленберга Марія Дюпюї подала позов на ФСБ до суду, в якому вимагала зобов’язати спецслужубу надати доступ до оригіналів документів про дипломата, а також їх нецензуровані копії. Позов підтримала дослідницька ініціатива RWI-70.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.