In memoriam. Помер Григорій Куценко, голова Київського товариства політв’язнів і жертв політичних репресій

16 вересня помер Григорій Куценко – голова Київського товариства політв’язнів і жертв політичних репресій, колишній політв’язень і борець за незалежність України.

Григорій Куценко народився  5 січня 1949 у с. Іванівка Ставищенського району Київської області. Закінчив суднобудівне ПТУ в Києві, працював на суднобудівному заводі.

У 1968 році призваний на військову службу в ракетні війська Радянської армії. За відмінне ставлення до служби Куценко одержав спрямування на курси політпрацівників, склав екстерном іспити за повний курс військово-політичного училища. Після того у званні лейтенанта його скерували на службу в військову частину 73723 в м. Загорську Московської обл.

 

У книгарні на московському Арбаті Куценко познайомився з дисидентами, які стали постачати його нелегальною літературою й самвидавом. Протягом років служби офіцер занурився в вивчення творів О. Солженіцина, А. Сахарова та ін. дисидентів, закордонних журналів "Посев", "Вехи", слухав зарубіжні радіопередачі, залишаючись про людське око лояльним військовослужбовцем і громадянином СРСР.

6 серпня 1984 року вже старшого лейтенанта Куценка заарештували й помістили в Лефортовську в’язницю. Йому інкримінували розповсюдження книг дисидентів О. Солженіцина, соціолога й сатирика О. Зінов’єва, фізика й правозахисника Ю. Орлова та ін., крамольні висловлювання під час проведення політзанять із підлеглими (напр. визнання, що Україна може існувати окремо від СРСР).

15 лютого 1985 року Військовий трибунал Московського військового округу засудив Куценка за ст. 70 ч. 1 КК РРФСР на 4 роки таборів суворого режиму.

Свій строк Григорій Куценко відбував у таборах ЖХ-385/3-5 у селищі Барашево (Мордовія) і таборах Пермської області ВС-389/37 і 35. Вийшов на волю 12 січня 1988 року завдяки тому, що вирок скоротили удвічі за амністією з нагоди 70-ліття Жовтневої революції.

Під час заколоту ГКЧП в серпні 1991 року Григорій Куценко був начальником штабу оборони Білого дому в Москві, де був осередок прихильників демократичних сил.

У незалежній Україні Куценко працював помічником Голови Ради у справах релігій при Кабінеті міністрів України, Головою Правління Асоціації "За міжнаціональний мир і злагоду в Україні". З 1994 року й до смерті – голова Київського товариства політв’язнів та жертв репресій. Був одним з організаторів всеукраїнської прощі до місць масових поховань українців на півночі Росії (урочище Сандармох у Карелії та Соловецькі острови).

Під час прощі на Соловки. Фото: uk.wikipedia.org

Член Демократичної партії України з 1991 року, а з 1994 року був голової секратаріату партії та заступником її Голови.

Останніми роками Григорій Куценко – незмінний член комісії Київради з питань поновлення прав реабілітованих. Автор книг "Дякую тюрмі. Спогади і документи" та "Сходинки до свободи"

Похорони відбудуться у вівторок 19 вересня 2017 року.  Дисидента поховають на Берковецькому кладовищі в Києві. 

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.