У справі вбивства художника УПА Ніла Хасевича з’явилася постраждала сторона

У справі за фактом убивства художника УПА Ніла Хасевича співробітниками МГБ УРСР з’явилася постраждала сторона.

Про це написав ініціатор розслідування член ГО "Національний центр правозахисту" Денис Поліщук у своєму блозі на сайті "Цензор.net".

Витяг із клопотання Д. Поліщука 

Це внучата племінниця Ніла Хасевича Світлана Кожебаткіна. Вона є онукою Федора Хасевича – рідного брата графіка УПА.

6 вересня вона подала заяву до прокуратури про залучення її до провадження як потерпілу сторону.

Витяг із заяви Світлани Кожебаткіної 

На додачу, Поліщук опублікував документ з архіву СБУ, який засвідчує, що Федір Хасевич був священиком і доводився братом Нілу Хасевичу.

 

Нагадаємо, завдяки закону про доступ до архівів репресивних органів СРСР дослідники отримали доступ до особової справи офіцера КГБ Бориса Стекляра, права на який вони домагалися з 2015 року.

У квітні 2017 року Генеральна прокуратура України відкрила кримінальне провадження за фактом загибелі повстанського художника Ніла Хасевича під час чекістсько-військової операції в 1952 році. Одним із керівників операції був капітан держбезпеки Борис Стекляр, а також  капітан Михайло Маркелов та старший лейтенант Михайло Мудрицький.

Крім "боротьби з бандитизмом", стало відомо, що Борис Стекляр у 1960-х роках виконував оперативні завдання проти українських націоналістів у радянських концтаборах.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.