Комісія МОЗ знайшла архів каральної психіатрії у Дніпрі

Сьогодні комісія Міністерства охорони здоров’я під час перевірки психіатричної лікарні із суворим наглядом у м. Дніпрі знайшла архів медичних карток часів радянської "каральної психіатрії".

Про це повідомила міністр охорони здоров’я Уляна Супрун на своїй сторінці у "Фейсбуці".

Пані мінiстр нагадала, що з 1968 по 1991 роки в цій психіатричній лікарні на примусовому лікуванні перебували дисиденти за сфабрикованим діагнозом "млява шизофренія"

Фото: ФБ Уляна Супрун

"…сьогодні комісія знайшла архів, який має пролити світло на те, яку категорію людей сюди відправляли - дисиденти, інакодумці, "критикани влади", які діагнози їм ставили? В яких умовах вони перебували? Яке отримували "лікування"? Всю цю інформацію містять медичні картки пацієнтів, які збереглися", — написала Супрун.

На фото з місця знахідки можна побачити історії хвороби відомих українських дисидентів Анатолія Лупиноса та Леоніда Плюща, а також листи від їх рідних.

Фото: ФБ Уляна Супрун

"Страшно уявити скільки доль як молох перемолола ця каральна машина. Це феномен "каральної психіатрії", коли наука стала на службу цілої каральної системи тоталітарної країни. СССР зник з карти світу, але його каральна система багато в чому збереглася до сьогодні. Наша ціль виправити цю історичну несправедливість.

Фактично, до цього моменту все, що ми знаємо про каральну психіатрію, скоріше базується на уявленнях та спогадах колишніх пацієнтів", — відзначала міністр.

Фото: ФБ Уляна Супрун

Комісія МОЗ вилучила ці архівні документи й передала експертно-перевіряльній комісії, яка має долучити їх до Національного архівного фонду Уркаїни. 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.