Міноборони РФ виклало в Інтернет документи з історії Південноосетинської війни. СКАНИ

На сайті Міністерства оборони Російсьої Федерації з’явився розділ "Південноосетинський розлом" зі сканами документів про російське посередництво у врегулюванні грузино-осетинського конфлікту в 1992 році.

Корпус опублікованих документів відноситься до липня—серпня 1992 року, коли в Південній Осетії за посередництвом ОБСЄ та Росії припинилося збройне протистояння між урядовими військами Грузії та збройними формуваннями Південної Осетії.

 
 

Серед опублікованих документів — акти уряду Російської Федерації, органів виконавчої влади РФ, Державної комісії з вивчення становища в Північній та Південній Осетії тощо. Вони стосуються аналізу політичної та економічної ситуації в регіоні, питань надання гуманітарної допомоги біженцям, врегулювання конфлікту та відбудови південноосетинської економіки після закінчення воєнних дій.

 
 

Цікавий факт: голової Державної комісії з вивчення становища в Південній та Північній Осетії 17 липня 1992 року було призначено теперішнього міністра оборони РФ Сергія Шойгу, який на той час займав посаду Голови Державного комітету при Президентові Російської Федерації у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій та ліквідації стихійних лих.

 
 

Переглянути документи можна за посиланням.

ДОВІДКА:

Конфлікт між Південною Осетією та Грузією розпочався 1989 року, коли Південноосетинська Автономна Область у складі Грузинської РСР оголосила себе автономною республікою. Метою місцевих еліт було самовизначення осетинського народу через розрив із Грузією та приєднання до СРСР (згодом — Російської Федерації, у складі якої перебуває Північна Осетія).

Протягом 1989—1990 років тривала "війна законів". Південна Осетія задекларувала свій суверенітет, згодом проголосила себе Південноосетинською Радянською Демократичною Республікою (невдовзі перейменована на Південноосетинську Радянську Респубілку), провела вибори до своєї Верховної Ради та подала прохання до Верховної Ради СРСР про визнання себе суб’єктом федерації нарівні з іншими республіками Союзу.

Центральний уряд Грузинської РСР анулював ці рішення, а в грудні 1990 року повністю ліквідував автономію Південної Осетії, запровадивши в деяких її районах надзвичайний стан. З початком наступного року між місцевими збройними формуваннями та силами МВС Грузії розпочалися сутички, які невдвозі переросли у війну. Бойові дії припинилися в липні 1992 року внаслідок підписання угоди між Росією та Грузією в м. Сочі.

У регіон було введено Змішані сили з підтримки миру в складі грузинського, російського та осетинського батальйонів. У м. Цхінвалі розмістилася Місія спостерігачів ОБСЄ. До російського вторгення в 2008 році конфлікт залишався в замороженому стані.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.