Музей-вагон Злуки УНР та ЗУНР у Фастові пограбували. ФОТО

Невідомі пограбували Музей-вагнон Злуки УНР та ЗУНР у м. Фастові Київської обл.

Про це написав директор музею Едуард Мондзелевський на своїй сторінці у "Фейсбуці".

Фото: ukrainaincognita.com

Сліди пограбування помітили під час чергової екскурсії.

"Невідомі злодії виламали замок у дверях вагону, потрощили експозицію і стіни музею, та покрали в середині багато цінних експонатів (старих монет Австро-Угорської, Німецької і Російської імперій, срібну гривню часів Київської Русі, козацького мідного кухоля, бронзових речей, телефон І пол. ХХ ст., стару книжку ХІХ ст. тощо) і допоміжної техніки (телевізор, електроконвектор)", - написав Мондзелевський.

 
 

На думку директора, пограбування сталося вночі. Оскільки на вітринах і віконних шторах залишилися великі плями крові, імовірно зловмисники порізалися склом із розбитих шибок.

 

Мондзелевський звернувся до правоохоронних органів, які вже проводять слідство.

"Повірьте, довго прийдеться оговтуватися нашому музею і відновлювати його колишню повноцінну експозицію. На жаль, одні все життя збирають і примножують щось, а другі тільки тим і живуть, що щось у когось крадуть", - констатує Едуард Мондзелевський.

 
 

Нагадаємо, Музей-вагон Злуки УНР та ЗУНР розташований на вокзалі м. Фастів на Київщині. Саме в цьому місці відбулося підписання попередньої угоди про Злуку УНР та ЗУНР, яку урочисто проголосили 22 січня 1919 року. Експозиція музею відображає як цю історичну подію, так і період Української революції 1917-1921 років уцілому, а також інші сторінки історії Фастова. Установили Музей-вагон 1993 року.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.