У Києві відкрили виставку про музичне мистецтво української еміграції

На виставці представлені маловідомі широкому загалу архівні документи 1920–2000-х рр., що висвітлюють діяльність українських митців, колективів, музичних товариств у Польщі, Чехословаччині, Франції, Нідерландах, Австрії, Великій Британії, Німеччині, Швеції, Канаді, США та інших країнах світу.

 

7 червня у Київському міському будинку учителя відбулося відкриття документальної виставки Центрального державного архіву зарубіжної україніки (ЦДАЗУ) "З піснею через світ".

Організатори виставки прагнули показати українське музичне мистецтво західної діаспори ХХ століття як один із важливих чинників збереження національної ідентичності та його вплив на формування громадського, а згодом і політичного престижу українців у світі.

Відвідувачі мають змогу ознайомитися з документами про творчу діяльність одного із найвідоміших композиторів та диригентів ХХ століття О. Кошиця, завдяки якому українська пісня стала відома в світі й здобула визнання як унікальне художнє явище.

Вагомий внесок у популяризацію кобзарського мистецтва в українській діаспорі зробили такі відомі музиканти і бандуристи, як В. Ємець, який перший з кобзарів "перетнув світ" і з концертами української народної пісні здобув визнання в салонах Парижа, композитор-кобзар Г. Китастий – разом із всесвітньо відомою Капелою бандуристів імені Т. Г. Шевченка зміцнив і поглибив серед народів світу славу української пісні.

Експозиція також знайомить із музичними здобутками інших українських композиторів, диригентів, виконавців і співаків зі світовими іменами, зокрема Р. Придаткевича, П. Маценка, В. Моти.

Не маючи прямого зв’язку з Батьківщиною українські митці не лише зуміли зберегли всі цінності етнічної самобутності свого народу, але й примножили їх і передали молодшим поколінням.

Уперше на виставці демонструються архівні документи Диригентсько-учительських курсів (Канада) та інших осередків музичної освіти в діаспорі.

На окрему увагу заслуговують документи Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України, які свідчать про значні зусилля, спрямовані на повернення в Україну музичного доробку українських митців Василя Безкоровайного, Володимира Луціва, Модеста Менцинського, Ігоря Стравінського та інших.

Відкриваючи захід директор ЦДАЗУ Ірина Мага, зокрема, відзначила, що, розвиваючи музичні традиції, українці за кордоном зробили неоціненний внесок у формування історичної пам’яті українського народу та популяризацію національної української ідеї.

У заході взяли участь представники Міністерства закордонних справ України, Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, державних архівних установ, музеїв, науковці, викладачі та студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка й інших вищих навчальних закладів, громадськість і ЗМІ. Також гостем заходу був Олександр Кошиць, родич композитора та диригента Олександра Кошиця.

Гармонійним доповненням урочистого відкриття виставки стали виступи студентів Київського інституту музики ім. Р. М. Глієра.

Виставка працює у Київському міському будинку учителя (вул. Володимирська, 57) з 7 по 21 червня. Вхід вільний

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.