АНОНС: В Історичному музеї поговорять про невідомі сторінки життя останнього командира УПА

Цієї суботи запрошуємо до розмови про одну з яскравих постатей української історії - Василя Кука, останнього головнокомандувача УПА, який у 1950 р. замінив на цій посаді Романа Шухевича і став його наступником.

Лекцію проведе дослідниця історії українського національно-визвольного руху Аліна Понипаляк.

 

Життя і діяльність В. Кука оповита таємницями та міфами. Усі члени його родини мали відношення і входили до підпілля ОУН чи УПА. Двох молодших братів Василя, Іларія та Ілька, за їх проукраїнську діяльність було страчено за вироком польського суду.

Сам В. Кук мав понад десять псевдо. Найвідоміші з них: Леміш, Ведмідь, Василь Коваль. Його дружиною стала Уляна Крюченко, яка була родом із м. Дніпропетровська (нині – Дніпро). Саме в Дніпропетровську, коли В. Кук розвивав мережу оунівського підпілля на Сході України, й зародилося кохання між ним та студенткою педагогічного інституту.

Їхнє вінчання і народження сина Юрка відбулося у криївці на Львівщині. Згодом хлопчика було викрадено з родини Куків енкавеесівцями. Його виховували в радянській атмосфері, й до 13 років Юрій і гадки не мав, ким є його батьки. Проте наявність дружини не завадила радянським спецслужбам з метою дискредитації приписати Василю Куку понад 25 коханок.

Про ці та інші цікаві факти з життя останнього головнокомандувача УПА піде мова на лекції.

Субота, 10 червня, 14.00.Місце: Національний музей історії України (Київ, вул. Володимирська, 2)

Прохання перед лекцією попередньо зареєструватися за формою.

Вхід до музею на лекцію - 30 грн.

Додаткова інформація за телефоном: (044) 278-48-64.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.