Що засекречував СРСР про Другу світову — опублікували документ із Архіву СБУ

У мережі оприлюднили витяг з переліку відомостей, які забороняли розповсюджувати у СРСР про воєнний та поствоєнний періоди часів Другої світової війни на території Радянського Союзу.

До засекреченої інформації потрапили дані про мобілізацію до Червоної Армії, людські й матеріальні втрати, допомога союзників, відомості про вплив війни на населення тощо. 

Центр досліджень визвольного руху опублікував на своїй сторінці у Facebook електронні копії документу "Перечень сведений, запрещенных к опубликованию в открытой печати и по радио".

Перелік датується січнем 1949 року. Розсекречений документ зберігається в Галузевому державному архіві Служби безпеки України.

 

Серед відомостей, які не можна було друкувати в газетах чи розповідати по радіо були, зокрема, такі:

  • дані про мобілізацію жінок та їх кількість на війні (як в цифрах, так і у відсотках);
  • узагальнені дані про вплив війни на здоров’я населення (стан харчування, рівень народжуваності тощо);
  • цифрові дані про людські втрати на війні;
  • дані про кількість інвалідів;
  • загальні дані про втрати союзників та противників.

Окрім цього забороняли публікувати та озвучувати по радіо будь-яку інформацію про ввіз та використання на території СРСР захоплених "на території противника": промислових та сільськогосподарських обладнань, транспорту, витвори мистецтва, продовольство, тварин, відомості про кораблі, отримані за ленд-лізом. 

Також не можна було розповідати у ЗМІ відомості про випадки, коли медики використовували зброю (окрім випадків самозахисту та захисту хворих та поранених).

Не можна було поширювати дані про кількість мобілізованого механічного та живого транспорту, а також втрати по них, інформацію про захворювання тварин чумою.

Секретною були відомості про кількість військової техніки, яка надійшла від союзників та досвід її використання, інформація про іноземні армії, вичитана у закордонній пресі. До публікації не допускались фото з об’єктами оборонного значення.

Не підлягали оприлюдненню загальні дані про стан злочинності, інформація про закриті судові процеси, адміністративні виселення "соціально-небезпечних елементів", відомості про дислокацію таборів, колоній, місць спецпоселень, про мобілізацію населення для виконання важких робіт по СРСР в цілому, республікам, краям, областям та міністерствам.

Під гриф "секретно" потрапила також інформація про екологічний стан: про масштабні аварії та катастрофи, про стихійні біди, про кількість отруйних та вибухових речовин, які використовуються у радянській промисловості.

"Пропагандистський міф про "Велику Вітчизняну" виник  завдяки тому, що справжня інформація цензурувалася і засекречувалася. У час, коли російська пропаганда продовжує використовувати ці міфи, архіви особливо мають працювати над тим, щоб показувати та відкривати таємниці комуністичної цензури", — говорить Андрій Когут, директор ГДА СБУ

Документ, про інформацію, яка має бути цензурована, завершується цілком логічно — забороною друкувати у ЗМІ та оприлюднювати по радіо відомості про радянську цензуру та дані, які розкривають організацію та методи її роботи.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.