Архів-музей літератури і мистецтва можуть виселити із Софії

Центральний державний архів–музей літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ) пропонують перенести із будівлі на території заповідника "Софія Київська" у непристосовані для цього приміщення.

Як пояснюють в ЦДАМЛМ, Міністерство культури України та Фонд державного майна України офіційно повідомили Державну архівну службу України щодо недоцільності продовження договору оренди приміщення по вул. Володимирська, 22-а, де наразі розташований архів, у зв’язку із реставрацією.

Дія договору оренди закінчується 29 вересня 2017 року.

В замін архіву-музею пропонується тимчасове переміщення у непристосовані та "промислові підприємства".

Як видно з опублікованих фотографій, пропоновані приміщення на вул. Якутській та вул. Гарматній, абсолютно не придатні для діяльності архіву, а тим паче зберігання документів, які потребують особливого температурного режиму і контролю вологості.

Крім того, таке переміщення загрожує розпорошеністю музейних та архівних фондів, що суперечить вимогам чинного законодавства та волі тих видатних українців, які передали на державне зберігання документальну та музейну спадщину.

Архівісти нагадують, що в сховищах ЦДАМЛМ України зосереджені мільйони документів, що відображають життєвий та творчий шлях української еліти, серед яких рукописи Т.Шевченка, "неокласиків", "шістдесятників", документи художників, композиторів, акторів, письменників, архітекторів тощо.

У зв’язку з цим Спілка архівістів України звертається із листом до керівництва держави з проханням забезпечити контроль за дотриманням законодавства щодо подальшої долі ЦДАМЛМ. Зокрема, лист підписали відомі діячі культури і мистецтв та науковці.

21 червня 2017 року має відбутися засідання Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, на якому буде розглядатись питання "Про шляхи вирішення проблеми переміщення музейно-архівних фондів Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України та Музею Української революції 1917–1921 років у зв’язку з реконструкцією будівель".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.