Верховна Рада ліквідувала Комісію у справах колишніх партизанів ВВВ

Верховна Рада України припинила діяльність Комісії у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. при Верховній Раді України.

Відповідну постанову підписав 23 травня Голова Верховної Ради України Андрій Парубій, передає офіційний сайт українського парламенту.

Натомість, постанова рекомендує "Міністерству соціальної політики України створити спеціалізований підрозділ у справах колишніх партизанів у складі Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції".

Комісію у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. було створено 8 червня 1948 року при Президії Верховної Ради УРСР. До її складу увійшли колишні партизанські командири та партійні функціонери: С. Ковпак (голова комісії), Т. Строкач, В. Нижник (секретар), Ф. Ананченко, Я. Іванов та Л. Дрожжин.

Завданням комісії було: впорядкування особових справ партизанів, розгляд матеріалів про їх фінансове й побутове забезпечення, увічнення пам'яті, вирішення питань з документами та інші питання.

4 лютого 1998 року своєю постановою Верховна Рада України перейменувала комісію на Комісію у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. при Верховній Раді України.

Протягом її існування комісію також очолювали: колишній командир Чернігівсько-Волинського пратизанського з'єднання О. Федоров (1968–1989); колишній партизан з'єднань Федорова і Попудренка П. Мусієнко (1990–1997); колишній партизан загону ім. М. Кутузова В. Коньков (1998–2012) і колишній партизан загону І. Рудого Вінницького з'єднання В. Римар (з 2012 року – дотепер).

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.