In memoriam. Помер визначний український історик Володимир Косик

12 червня в Парижі помер визначний український історик професор Володимир Косик, співзасновник і Почесний голова Центру досліджень визвольного руху.

Про це "Історичній правді" повідомили в Центрі досліджень визвольного руху.

Володимир Миколайович Косик народився 26 листопада 1924 році в селі Вацевичі (нині Залужани), нині Дрогобицького району Львівської області. У дитинстві відвідував "Рідну школу" в Дрогобичі, а в часи Другої світової війни був членом Юнацтва ОУН (з 1939 року).

У 1943 році німці вивезли Косика як остарбайтера до Берліна. Звідти в 1946 році він нелегально перейшов кордон до Західної Німеччини. Із 1948 року жив у Франції.

 

Протягом 1949—1970 років В. Косик працював журналістом (псевдонім – Борис Марченко).  Друкувався в українських еміграційних і французьких виданнях. Заснував франкомовний журнал "L’Est européen" ("Європейський схід"), працював у редакціях журналу "Визвольний шлях" (Лондон) і газети "Шлях перемоги" (Мюнхен), що були друкованими органами Закордонних частин ОУН.

У 1956 році Провід ЗЧ ОУН делегував Косика до Тайваню, аби він очолив редакцію українських програм "Радіо Тайбей". На цій посаді він пропрацював до 1960 року.

Повернувшись до Франції, Косик очолив Об’єднання українців у Франції (1962) та тереновий провід ОУН у цій країні. З 1972 року — директор Української інформаційної служби у Франції.

Навчався в Сорбонні, Інституті історії сучасних міжнародних відносин і в Національному інституті східних мов і цивілізацій університету Париж-3 (1949—53, 1976—78). Отримав докторський диплом Українського вільного університеті (УВУ) в Мюнхені (1974, тема: "Політика Туреччини щодо України за часів Мазепи і Орлика"). У 1981 році Косик захистив докторську дисертацію в університеті Париж-1 (Пантеон-Сорбонна) на тему "Політика Франції відносно України в 1917—1918 рр.".

Професор Володимир Косик читав лекції з історії України в європейських та українських університетах. Із 2000 року обіймав посаду професора Львівського національного університету імені Івана Франка.

За публікації французькою мовою про Україну уряд Франції нагородив Володимира Косика однією з чотирьох найбільших відзнак Франції – Орденом мистецтв, письменства і гуманітарних наук (1998). Крім того, він мав Золоту медаль УВУ (2000), орден "За заслуги" ІІІ ступеня, був лауреатом Міжнародної літературної премії ім. Івана Кошелівця (2000), почесним членом Головної булави Всеукраїнського братства ОУН-УПА (1995).

У 1986 році Косик видав свою найвідомішу працю "Україна і Німеччина у Другій світовій війні" (французькою мовою). У 1992 і 1993 її перевидали українською. Книга стала першою в українській історіографії працею, яка на підставі багатьох німецьких джерел аналізувала політику нацистської Німеччини щодо України напередодні та під час Другої світової війни.

Тайвань, кінець 1950-х років. Праворуч - Володимир Косик, ліворуч - Юліан Заблоцький

Також уперше у фокусі науковця опинилися стосунки Третього Райху з українським визвольним рухом, а широта залучених документів різних інстанцій нацистського режиму дала змогу отримати максимально неупереджену картину цих взаємин.

На довгі роки монографія "Україна і Німеччина у Другій світовій війні" стала базовою з цієї теми в українській історичній науці. І можна з певністю сказати, що її досі ще ніхто не перевершив.

 

Як продовження монографії в кінці 1990-х—на початку 2000-х проф. Косик упорядкував чотиритомник документів "Україна в Другій світовій війні. Збірник німецьких архівних матеріалів". Це видання стало найбільшою збіркою документальних матеріалів з німецьких архівів, перекладених українською мовою.

Професор Володимир Косик виступив одним зі співзасновників Центру досліджень визвольного руху (2002) — незалежної наукової громадської організації, яка вже 15 років вивчає різноманітні аспекти українського визвольного руху в ХХ столітті, політику національної пам'яті та процеси подолання наслідків тоталітарного минулого в країнах колишнього СРСР, Центральної та Східної Європи.

Проф. В. Косик написав численні статті та книги з історії України, брав участь у багатьох українських та міжнародних конференціях.

Його основні праці:

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.