Меморіальну дошку на місці страти провідника ОУН встановили у Здолбунові. ФОТО

11 червня в м. Здолбунові Рівненської області відкрили пам’ятну дошку надрайонному провіднику ОУН Володимиру Ступаку-"Гандзі".

Про це написав голова Здолбунівської районної державної адміністрації Сергій Кондрачук у себе на "Фейсбуці".

Фото: Сергій Кондрачук 
 Фото: Сергій Кондрачук

Дошку встановили на будівлі автостанції "Здолбунів", неподалік якої за вироком радянського трибуналу стратили оунівця.

 Фото: Сергій Кондрачук

Ініціатором встановлення знаку був Юрій Шадий. Текст напису склали історики Ігор Марчук та Андрій Жив’юк.

 Виступає голова Здолбунівської РДА Сергій Кондрачук. Фото: Сергій Кондрачук

Чин освячення здійснили настоятель та хористи Свято-Петро-Павлівського храму Здолбунова. Виготовлення дошки забезпечив Ігор Кульчицький.

ДОВІДКА:

Ступак Володимир Єфремович, псевдо: "Гандзя", "Карпо", "Мирний" (1920 р. н., с. Івачків Здолбунівського р-ну Рівненської обл – 28.12.1944 м. Здолбунів). З червня 1941 року станичний ОУН у рідному селі, потім підрайонний провідник. З липня 1943 року провідник Здолбунівського районного проводу ОУН. З весни 1944 року провідник та референт СБ Здолбунівського надрайонного проводу ОУН (Здолбунівський, Мізоцький та Острозький райони).

Володимир Ступак із сестрою

За даними агента "Петровської" схоплений у ніч на 20.08.1944 року разом з "Круком" (Гаврило Мельничук) у засідці спіробітників Здолбунівського райвідділу НКВС поблизу с. Івачків Здолбунівського р-ну. 27.12.1944 року. зусуджений до найвищої міри покарання. 28.12.1944 року показово повішений в центрі м. Здолбунова навпроти автостанції (автор – Ігор Марчук).

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.