АНОНС: У Львові — лекція про бандерівців у концтаборі Аушвіц

Національний музей-меморіал "Тюрма на Лонцького" запрошує 8 травня на лекцію Олесі Ісаюк "Бандерівці в Аушвіці: вижити і не зламатися"

Аушвіц стійко асоціюється з нацистськими злочинами і стражданням мільйонів людей з усієї Європи. Але досі мало відомий факт, що серед в'язнів Аушвіца були і українці, а серед цих українців — і члени ОУН (б).

Вони потрапили у пекло Аушвіца улітку 1942 року. Більшість з них дожила до січня 1945 року, коли, відступаючи під ударами Червоної армії, нацисти спішно ліквідовували концтабір.

Пережили "марш смерті" до концтаборів у глибині Німеччини. Їхня свобода прийшла майже разом з закінченням війни — 6 травня 1945 року. 

 

Середня тривалість життя в'язня Аушвіцa складала 4 місяці. 

Бандерівцям з Аушвіца вдалося щось на грані можливого — прожити у концтаборі майже три роки і втратити тільки невелику частину товаришів. 

Що допомагало їм вижити? На які жертви треба було піти? Що пережити? Перед якими викликами постати?

Про все це — у відкритій лекції наукової співробітниці Центру досліджень визвольного руху та Національного музею "Тюрма на Лонцького", доктора гуманітарних наук Олесі Ісаюк.

8 травня — День пам’яті та примирення. Також це річниця завершення Другої світової війниу Європі. 

Лекція відбуваєтсья в рамках інформаційної кампанії "УПА — відповідь нескореного народу".

Понеділок, 8 травня, 16.00

Місце: Національний музей-меморіал "Тюрма на Лонцького" (м. Львів, вул. Бандери, 1).

Вхід вільний.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.