На Миколаївщині міськрада хоче вулицю імені більшовицьких повстанців замість Небесної Сотні

На ІХ сесії міської ради м. Баштанка Миколаївської області 25 травня депутати повернули старі назви чотирьом декомунізованим вулицям.

Про це зазначено на офіційному сайті Баштанської міської ради.

Вул. Небесної Сотні повернули стару назву вул. Баштанської республіки (території, контрольованої більшовицькими повстанськими загонами в тилу денікінських військ у вересні-листопаді 1919 року); вул. Підпільників ОУН знову стала вул. Васляєва (перший секретар Миколаївського обкому в 1971-1980 роках); вул. Д. Боровика (український громадський діяч на Далекому Сході) повернули назву ім. Ватутіна (командувач 1-го Українського фронту) та вул. М. Василенка відновили стару назву вул. Горького.

Ініціатива повторного перейменування належала депутатові Л. Заболотній, яка очолювала ініціативну групу, куди також входили депутати міськради: Г. Зюзько, М. Савчук, А. Рижаков. 

Ініціативна група спиралася на проведене нею анкетування мешканців даних вулиць щодо їх перейменування.

Утім, таке рішення суперечить Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".

Відновлення старих назв об'єктів топоніміки, які були перейменовані на виконання закону, нормативно-правовий акт не передбачає.

Як повідомий "Історичній правді" співробітник Українського інституту національної пам'яті Богдан Короленко, Інститут уже готує відповідне звернення до Баштанської міської ради.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.