Спецпроект

Музей Революції Гідності на Книжковому арсеналі. ПРОГРАМА

Національний Музей Революції Гідності на Книжковому Арсеналі-2017: презентації, зустрічі та збір книжок.

 

Четвер, 18 травня, 11.00—11.45. 

Презентація комплекту видань "Перша допомога культурній спадщині в надзвичайних ситуаціях: міжнародні стратегії для України". 

Видання на міжнародному досвіді описують теорію та практикузбереження культурної спадщини в надзвичайних умовах. Проект є відповіддю на виклики, що стоятьперед культурною спадщиною України з 2013 року — масові протести, силове протистояння, анексіятериторій, бойові дії. 

 

Проект створений за підтримки Prince Claus Fund та U.S. Embassy Kyiv Ukraine.

Комплект містить:

-  збірник "Безпека культурної спадщини";

-  колесо реагування на надзвичайну ситуацію;

-  кишеньковий план швидкого реагування;

-  гральні карти на тему "Захист культурної спадщини".

 Учасники презентації:

- Ігор Пошивайло, Музей Революції Гідності, куратор проекту;

- Василь Рожко, Музейна Рада України;

- Віра Максимова, Посольство США в Україні;

- Катерина Чуєва, Міжнародна рада музеїв ІCОМ, Національний комітет Блакитного Щита.

Місце: зал "Фарби".

Національний Музей Революції Гідності дарує цю добірку бібліотекам, музеям і наближеним інституціям, які мають справи з культурною цінністю. Якщо ви керівник, зголосіться, щоб  отримати.

 

П’ятниця, 19 травня, 11.00—11.45

Презентація альбому Анастасії Тейлор-Лінд "Майдан. Портрети з чорного квадрата", видавництво GOST, Лондон.

В альбомі представлена велика серія портретів учасників Революції Гідності, зроблених в імпровізованій фотостудії на Майдані Незалежності в лютому 2014 року. Авторка потрапила в центр Києва 1 лютого2014 і відзняла протестувальників на чорному тлі.

 

Учасники презентації: Вікторія Колесникова, Настя Макаренко, Ігор Пошивайло.

Місце: зал "Фарби".

Вхід вільний. 

Усі дні з 17 до 21 травня:

Стенд із поповнення фондів Бібліотеки Музею Майдану – наступниці громадської ініціативи "Бібліотека. Майдану". Це змога кожного долучитися до творення суспільно-значимого сучасного Музею, що базується на нещодавніх подіях.

Національний Музей Революції Гідності вдячно прийме видання, які стосуються українських революцій і боротьби українців за свою свободу.

Акредитація ЗМІ та більше інформації — у прес-служби Національного Музею Революції Гідності: maidanmuseum@gmail.com; тел.: +38 099 717 59 95, +38 093 503 72 88.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.