Одеські депутати ще раз перейменували декомунізовані вулиці

Депутати Одеської міської ради на сесії ухвалили рішення відмінити перейменування топонімів, здійсненого в рамках декомунізації.

Проект рішення до порядку денного вніс голосом депутат Олег Бриндак, а частина депутатів узагалі не отримала списку нових назв, тож голосувала наосліп, передає "Думская".

"Ідучи, реформатори підклали бомбу, яка днями вибунула – Мін’юст зареєстрував нові назви від Саакашвілі. Однак там було допущено ряд помилок – деякі вулиці взагалі не існують, а деякі вже були до того часу перейменовані за ініціативою нашої топонімічної комісії в ході виконання закону про декомунізацію", –  зазначив Олег Бриндак. І додав:

"Ми вважаємо, що називати вулиці потрібно іменами тих людей, які жили й працювали в Одесі, наприклад іменем Бориса Литвака чи Героя Радянського Союзу Жученка, а не імператора Габсбурга".

Проект рішення підтримало 46 депутатів. Нові назви вулиць наразі невідомі.  

У мережі "Фейсбук" опублікували список поіменного голосування за це рішення:

Чинний голова ОДА Максим Степанов назвав голосування за перейменування в міськраді провокацією напередодні трагідчних подій 2 травня.

"Так, в минулорічному варіанті є неоднозначні моменти, які небхідно було обговорювати з жителями і обов'язково провести громадські слухання. Але те, що сталося вчора – це провокація", – написав Степанов у себе на "Фейсбуці".

"Візьмемо пані Терешкову. Так, вона стала першою жінкою космонавтом в 1963 році. Але ж це не все, з чим пов'язане життя Терешкової! У депутатів міськради ж не настільки коротка пам'ять, сподіваюся, щоб забути про те, що та ж пані Терешкова, як депутат Держдуми РФ, в 2014 році проголосувала за анексію Криму...Так чию пам'ять вирішили увічнити? Чи пам'ятають вони, депутатами якої країни вони є? Сподіваюся, це якесь запаморочення чи ще щось, але аж ніяк не зважене рішення!", – зазначив Степанов. 

Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович зазначив, що повернення комуністичних назв є незаконним і може тягнути за собою кримінальну відповідальність:

Натомість народний депутат від Опозиційного блоку Микола Скорик розкритикував реакцію УІНП і перейменування комуністичних назв уцілому:

"Це бездумна декомунізація, коли намагаються обнулити таких історичних особистостей, як маршал Перемоги Георгій Жуков чи перша жінка-космонавт Валентина Терекова", – сказав він.

Нагадаємо, в травні 2016 року тодішній голова Одеської ОДА Міхеїл Саакашвілі своїм розпорядженням перейменував 56 вулиць і провулків Одеси.

Проспект Маршала Жукова став проспектом Небесної Сотні, вулиця Червоних Зір – Бернардацці (архітектора), Дніпропетровська дорога – вул. Семена Палія, вулиця Бєлінського – Леонтовича, Островського – Івана Мазепи, Фурманова – Дмитра Донцова, Героїв Сталінграда – Героїв оборони Одеси, а Піонерський провулок – Ліверпульським (на честь міста-побратима).

Вул. Ярослава Галана стала вул. Романа Шухевича, а провулок Богданова – провулком ерцгерцога Австро-Угорщини Вільгельма Габсбурга (він же Василь Вишиваний).

Частину номерних Чапаєвських провулків губернатор перейменував на честь жителів області, загиблих на фронті: Володимира Терещенка, Олега Андрійця, Боиса Кіфоренка,Ігоря Кисельова й Олега Стороженка.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.