Фігури двох жінок у загиблих Помпеях виявилися чоловіками. ФОТО

Дослідження двох фігур, знайдених в обіймах одне одного, показало, що це двоє чоловіків, а не жінки, як вважалося раніше.

Про це повідомляє The Telegraph. Два тіла, які обіймають одне одного, були знайдені під час дослідження загиблого від виверження вулкану Везувій давньоримського міста Помпеї і спершу дістали назву "Дві діви".

Однак під час дослідження, здійсненого на початку квітня 2017 року, науковці дійшли висновку, що це — двоє чоловіків.

"Ми завжди припускали, що це були дві жінки, як обійнялися. Але комп’ютерна аксіальна томографія та ДНК-аналіз показали, що то насправді чоловіки. Не можна сказати точно, чи були вони коханцями, але можна припустити, зважаючи на те, в якій позиції знайшли їхні тіла. Точно сказати важко", — говорить генеральний директор археологічного музею Помпеї Массімо Осанна (Massimo Osanna).

Фото: FOTONEWS / SPLASH NEWS / RENNA 

Останні два роки реставратори опрацьовували добре збережені гіпсові зліпки 86 жертв, які опинилися в пастці в Помпеях після смертоносного виверження Везувію у 79 році н. е.

Тисячі загинули, коли розплавлене каміння, вулканічний попіл та смертельні гази заполонили римське місто під час виверження, яке тривало два дні.

Тіла "Двох дів" були знайдені в Будинку Криптопортика під час розкопок, якими керував археолог Вітторіо Спінаццола (Vittorio Spinazzola) під час перебування на посаді керівника музею в Помпеях на початку ХХ ст.

Одне з двох тіл лежить під прямим кутом до іншого, поклавши йому голову на груди.

 Фото: FOTONEWS / SPLASH NEWS / RENNA

Усебічні антропологічні дослідження кісток і зубів пари показали, що один із них був молодим чоловіком віком біля 18 років, а другий — дорослим чоловіком, якому 20 років або більше.

Голова команди дослідників Помпеїв професор Стефано Ванакоре (Stefano Vanacore) заявив, що визначити характер стосунків між двома чоловіками неможливо.

"Коли було виявлено, що це не двоє дівчат, а чоловіки, деякі науковці припустили, що між ними міг бути емоційний взаємозв’язок. Але ми говоримо про гіпотезу, яку вже ніколи не можна буде перевірити", — пояснив він.

Фото: FOTONEWS / SPLASH NEWS / RENNA

Під час потужного виверження Везувія багато жертв було поховано під шарами попелу, який затвердів до стану пемзи (пористого вулканічного матеріалу) і зберіг їх тіла.

З часом м’які тканини тіл розклалися, і в ХІХ ст. археологи почали заливати утворені порожнини гіпсом. Коли гіпс затвердів, археологи зачистили пемзу навколо тіл, щоб отримати точні зліпки загиблих. Ці тіла й досліджує команда науковців сьогодні.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.