АНОНС: Музей Майдану презентує у Львові виставку "ВІДВАЖНІ: наші Герої"

20 квітня Національний Музей Революції Гідності презентує у Львівській політехніці виставку "ВІДВАЖНІ: наші Герої"

Виставка "ВІДВАЖНІ: наші герої" присвячена поколінням борців за незалежність України від часу революції 1917–21 років до Революції Гідності.

Проект висвітлює образи борців за свободу, зокрема через показ революційного вбрання й атрибутики цього століття та минулого. Зусиллями низки партнерів втілено на сцені в динамічному показі та відзнято різні типажі борців доби Української Революції, Холодного Яру, Української повстанської армії, Революції на Граніті, Помаранчевої революції, Революції гідності. 

 

"Для нас важливо, що ця виставка буде експонуватися саме у Львівській політехніці. Адже сотні наших студентів і працівників були активними учасниками Революції на Граніті, Помаранчевої Революції та Революція Гідності. Випускник Юрій Вербицький став одним із першим у Небесній Сотні. Сподіваємося, що наша молодь, оглянувши виставку, надихнеться відвагою й утвердить власне розуміння гідності та честі", – зазначає професор Юрій Бобало, ректор Національного університету "Львівська політехніка".

"В умовах війни на Сході України варто частіше згадувати доленосні події, які стали символом боротьби за свободу та гідність. Майдан перестав бути назвою місцевості. Це символ Свободи. Саме тому, Революцію Гідності, протестний рух 2004 року можна вважати продовженням не лише Революції на граніті 1991 року, а й Української революції 1917–1921 років, визвольних змагань часів Першої та Другої світових війн і повоєння", – пояснює ідею виставки Ігор Пошивайло, директор Музею Революції Гідності. 

 

Експозиція складається з 6 модулів, на яких представлено художній реконструйований типаж певної революційної  епохи та монітор із демонстрацією спеціально виготовленого тематичного відеоролика кінохроніки, художніх колажів із архівних світлин і текстів. 

20 квітня, четвер, 14.00 

Місце: Національний університет "Львівська політехніка", корпус 1 (Львів, вул.  Карпінського, 2/4) 

Організатори: Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності; Національний університет "Львівська політехніка"; Студентське братство "Львівської політехніки". 

Партнери: Український інститут національної пам’яті; Український інститут історії моди; Військово-історичний клуб "Повстанець"; Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного.

Виставка діятиме щобудня з 8:30 до 17:00.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.