У Київраді думають повернути проспекту Перемоги історичну назву

У Київській міській раді розглядають можливість перейменування проспекту Перемоги на Брест-Литовський проспект.

Проект відповідного рішення оприлюднено на сайті Київради, передає "Новое время".

Наразі його розглядає Постійна комісія з питань місцевого самоврядування, регіональних і міжнародних зв'язків і Постійна комісія з питань культури, туризму й інформаційної політики.

Мер Києва Віталій Кличко вважає, що перейменування проспекту не є першочерговим завданням. За його словами, в Києві вже перейменовано 144 вулиці, і зараз триває громадське обговорення щодо назв ще двох вулиць, а щодо шести відбувається розгляд у комісіях Київради.

"Проспект Перемоги до цього переліку не увійшов. Тому особисто моя думка, розгляд питання про його перейменування – не таке першочергове й невідкладне завдання", — сказав Кличко в коментарі для радіо "Свобода".

Проспект Перемоги — одна з найдовших вулиць Києва (довжина 11,8 км). Він пролягає від площі Перемоги до Брест-Литовського шосе. У першій половині ХІХ ст мав назву Житомирське шосе і Києво-Брестське шосе.

З кінця ХІХ ст і до 1964 року мав назву Брест-Литовське шосе, з 1964 року — Брест-Литовський проспект (при цьому кінцева частина Брест-Литовського шосе зберегла стару назву).

Сучасна назва — з 1985 року.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.