In Memoriam. На 102 році життя помер визначний діяч ОУН Богдан Казанівський

Провід ОУН (революційної) повідомив про смерть 1 квітня на 102 році життя багатолітнього члена Організації Богдана Казанівського в США.

 

Богдан Казанівський народився 3 лютого 1916 року в с. Нивиці сучасного Радехівського р-ну Львівської обл. З 1934 р. став членом ОУН на псевдо "Щетина", займав посаду районного організаційного референту ОУН. 

У березні 1938 року засуджений польською владою на 12 років тюрми. Після початку німецько-польської війни 9 вересня 1939 року вийшов з на волю.

Став на чолі організаційної референтури повітового проводу ОУН, що охоплював Холмщину, Підляшшя і Лемківщину, на Західно-окраїнних українських землях (т. зв. "Закерзоння").

У січні 1940 року заарештований НКВД за спробу переходу кордону у складі групи з 12 членів ОУН. До червня 1941 року Богдан Казанівський перебував під слідством у Львові, де зазнав тортур. Зі спогадів Казанівського:

"Вкінці сказали: "Ми тебе будемо тримати 10 років, будемо тягнути кишку за кишкою, не дамо жити ані вмерти, ти нам все скажеш те, що знаєш, і те, чого не знаєш".

Я тільки подумав, чи ви 10 років ще втримаєтесь. В травні 1941 р. мене перевезено до тюрми Бригідки, там 22 червня застав вибух війни. 

Від першого дня НКВД почало в'язнів групами заводити до підвалу і стріляти. З десяти тисяч в'язнів на Бригідках до 28 червня нас в живих залишилося може 500-600 осіб, решта всі помордовані. 28 червня НКВД залишило тюрму, рештки вийшли на волю. 30 червня німці зайняли Львів. 

Роман Шухевич з чотою українського легіону увійшов на подвір'я св. Юра. Там ми стрінулися. З його доручення я і Омелян Матла організували тимчасову Команду Львова, яка урядувала в домі Сакракерок неповних два тижні, поки не створилася стала Команда під командою інж. Евгена Врецьони". 

По виході з радянської в'язниці проживав у Львові. У 1941—1943 роках був зв'язковим Проводу ОУН(б) у Львові. Виконував доручення найвищих керівників ОУН, зокрема, Івана Климова-"Легенди", Миколи Лебедя-"Рубана" та Михайла Степаняка-"Д. Дмитріва".

У березні 1944 року Казанівський переїхав на Лемкіщину, а відтак — у Братиславу (Словаччина), де працював у структурах Закордонного представництва УГВР.

З лютого 1945 року — організаційний референт теренового проводу ОУН(б) Австрії. Емігрував із родиною до США в 1950 році, де посів посаду організаційного референта теренового проводу ОУН в Америці.

Був членом Головної управи Українського конгресового комітету Америки, Головної управи ООЧСУ (Організація оборони чотирьох свобід України). На конференції Закордонних чатсин ОУН у 1952 році в Німеччині Богдана Казанівського заочно вибрали головним контролером ЗЧ ОУН. На цій посаді Казанівський перебував до 1969 року.

Зі своїх громадських і організаційних поїздок по Америці писав репортажі до газети "Америка". Автор книги спогадів про Івана Климова "Шляхом Легенди". 

Був одружений з Оленою Матлою. Останні роки життя проживав у м. Роквілі, штат Мериленд.

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.