Спецпроект

Португалія визнала Голодомор геноцидом

Депутати парламенту Португалії підтримали резолюцію про визнання Голодомору в Україні геноцидом.

Про це повідомляє "Європейська правда" із посиланням на сайт парламенту Португалії.

В ухваленому документі португальський парламент засуджує Голодомор в Україні у 1932-1933 роках визнає його геноцидом з боку "тоталітарного комуністичного режиму Сталіна".

"Висловити солідарність з народом України і визнати (Голодомор – ред.) геноцидом, що призвів до загибелі близько 7 мільйонів українців у 1932-1933 роках в Україні", – йдеться у тексті  резолюції.

 Сесійна зала Асамблеї Республіки Португалія

Також у тексті рішення йдеться про те, що парламентарі Португалії закликають "засудити всі форми тоталітаризму і злочини проти людства, такі як ті, що сталися у тридцяті роки в Україні".

Португалія стала першою країною, парламент якої схвалив постанову про визнання Голодомору геноцидом після того, як у грудні минулого року Верховна Рада України закликала до цього кроку демократичні держави. На цьому наголошує Українська служба ВВС.

Спілка українців Португалії у своєму повідомленні про постанову парламенту назвала це рішення перемогою української діаспори.

Водночас голова Спілки українців Португалії Павло Садоха зазначив, що кілька тижнів тому парламент у Лісабоні підтримав заяву фракції комуністів, яка засудила рішення України в межах декомунізації заборонити діяльність КПУ.

Раніше президент України Петро Порошенко звернувся до нижньої палати німецького парламенту Бундестагу із закликом визнати Голодомор актом геноциду проти українців.

Нагадуємо:

Голодомор в Україні 1932—1933 років офіційно визнали геноцидом українського народу 16 країн: Австралія (2003/2008), Ватикан (2001, 2003), Грузія (2005), Еквадор (2007), Естонія (1993),  Канада (2003/2008), Колумбія (2007),Латвія (2008), Литва (2005), Мексика (2008), Парагвай (2007), Перу (2007), Польща (2006), Португалія (2017), Угорщина (2003), Україна (2006)

Низка країн в офіційних зверненнях засудили Голодомор як акт винищення людства, вчинений тоталітарним сталінським режимом або вшанували пам'ять його жертв: Андорра (2009), Аргентина (2007), Бразилія (2007), Іспанія (2007), Італія (2004, 2007), Словаччина (2007), США (2003, 2006, 2008), Чехія (2007), Чилі (2007).

У листопаді 2003 року 58-ма сесія Генеральної асамблеї ООН ухвалила "Спільну заяву з нагоди 70-ої річниці Великого голоду 1932—1933 років", де він визнавався національною трагедією українського народу. За ухвалення Спільної заяви проголосували 64 держави-члени ООН, у тому числі Росія.

23 жовтня 2008 року Європарламент визнав Голодомор в Україні злочином проти людства і висловив співчуття українському народу.

28 квітня 2010 року Парламентська асамблея Ради Європи схвалила резолюцію про вшанування пам'яті загиблих в результаті Голоду 1932—1933 років в Україні та інших республіках колишнього Радянського Союзу, вшанувавши пам'ять загиблих від голоду і засудивши жорстоку політику сталінського режиму. ПАРЄ також зазначила, що "в Україні, яка постраждала найбільше від насильницької колективізації, Голодомор був визнаний геноцидом рішенням Верховної Ради".

Читайте також: 

ДОНОСИ, САМОГОН І БАЙДУЖІСТЬ ДО МАЙНА. ЯК ГОЛОДОМОР ЗМІНИВ ЖИТТЄВИЙ УКЛАД СЕЛА

Радянська преса 1932-1933: "Голодні бунти на Заході, нові ресторани у Харкові"

"Українські зошити" - французький комікс про Голодомор і ностальгію за СРСР

Голод у СРСР. Уривок із книги Тимоті Снайдера "Криваві Землі"

Всі матеріали за темою "Голодомор"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.