В Австрії відновили могилу міністра УНР. ФОТО

Українська громада м. Інсбрук (Австрія) відновила могилу міністра земельних справ УНР Миколи Ковалевського.

Цим активісти фактично врятували поховання від знищення, передає ZAXID.net.  

"Оскільки в Австрії земля під поховання надається в оренду (як правило, на 10 років), необхідно було постійно продовжувати договір оренди земельної ділянки, де похований Микола Ковалевський", — розповів священик Інсбруцької парафії УГКЦ  Володимир Волошин.

Саме Волошин власноруч упорядкував поховання і займався всіма бюрократичними процедурами.

Поховання Ковалевського називали одним із найбільш проблемних з-поміж поховань видатних українців у світі: зв’язок із родиною Ковалевських втратився, за похованням ніхто не доглядав. Фото: Володимир Волошин

Адже, якби договір оренди місця поховання не продовжили, на нього б чекала доля могили поета Олександра Олеся і його дружини. Довелося би терміново організовувати перепоховання, інакше б могилу ліквідували.

Щодо могили Ковалевського, то у 2008 році посол України в Австрії Євген Чорнобривко з власних коштів оплатив €431,20 оренди на 10 років.

 Місцева громада українців відновила могилу міністра УНР. Фото: Володимир Волошин

Тепер посольство України в Австрії в особі першого секретаря Володимира Дідуха знову звернулося до о. Волошина з проханням заопікуватися похованням.

Тому українська громада Інсбрука та особливо студенти-богослови з України, які тут навчаються, впорядкували могилу та спорудили тимчасовий хрест.

За словами Дідуха, посольство вже подало до Києва запит на кошти для продовження оренди та встановлення надгробного пам’ятника.

 Договір оренди місця поховання Миколи Ковалевського продовжили до 2018 року. Фото: Володимир Волошин

Довідка:

Микола Ковалевський (03.09.1892—18.08.1957) — український політичний і державний діяч, економіст, публіцист. Діяльний учасник партії українських соціалістів-революціонерів (УПСР) та з 1917 — її голова. Також голова ЦК Української селянської спілки. Очолював редколегію газети "Народна воля" — спільного органу Української селянської спілки і УПСР.

Під час роботи Всеукраїнського національного конгресу 1917 обраний членом Української Центральної Ради від Полтавської губернії, згодом — членом Малої ради Української Центральної Ради. У травні 1917 брав участь у переговорах делегації УЦР із Тимчасовим урядом у Петрограді. За Директорії УНР — міністр земельних справ в урядах С. Остапенка, Б. Мартоса, І. Мазепи.

Від 1920 року Микола Ковалевський мешкав на еміграції, спершу у Відні, де очолював одну з груп УПСР, потім у Варшаві, де співпрацював з часописами "Літературно-науковий вістник" (Львів), "Biuletyn Polsko-Ukrainski", двомісячником "Sprawy Narodowosciowe", квартальником "Wschod", Інститутом дослідження національних справ у Варшаві.

У роки Другої світової війни опинився в Румунії, був співредактором журналу "Наше життя" (Бухарест; 1940—42). Після війни жив у Австрії, де з 1950 року був редактором агентства "Express-Pressedienst" (Інсбрук), головою Українського допомогового комітету в Австрії.

Брав участь у підготовці "Енциклопедії українознавства", співпрацював з Інститутом вивчення СРСР у Мюнхені (Німеччина). Помер в австрійському місті Інсбрук. Похований на Східному цвинтарі.

----------

Дивіться також:

Могили наших у Празі. Екскурсія Ольшанським кладовищем

Догляд за місцями поховань видатних українців у світі: хто і де?

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.