СБУ підписала з істориками Меморандум про співпрацю в дослідженнях. ВІДЕО

Голова Служби безпеки України Василь Грицак підписав з науковцями Меморандум про співпрацю у дослідженні та відзначенні історичних подій державотворення України.

Головна мета документа ‒ об’єднати зусилля з метою неупередженого висвітлення подій, пов’язаних із боротьбою за державну незалежність України в різні періоди історії, передає офіційний сайт Служби.

Фото: Служба безпеки України

Крім того, учасники угоди прагнуть поглибити вивчення ролі і значення національних спецслужб у становленні незалежності, державного суверенітету і територіальної цілісності нашої країни, захисту її національних інтересів, утвердженні України у світовому просторі тощо.

"Започаткування циклу досліджень з історії українських безпекових традицій сьогодні як ніколи логічне і вписується у загальну систему оновлення Служби безпеки України. Її реформування та перетворення у потужний інструмент гарантування національної державності", ‒ наголосив Василь Грицак.

Він додав, що розкриття невідомих аспектів діяльності українських спецслужб сьогодні є дієвою контрпропагандою інформаційним атакам Кремля, спрямованим на заперечення статусу України, як країни з давнім історичним корінням.

"Зберігаючи і примножуючи кращі історичні безпекові традиції, ми завжди матимемо гідну національну спецслужбу – Службу безпеки України – здатну давати адекватну відповідь загрозам і викликам, що постають перед Українською державою", ‒ переконаний очільник СБУ.

Також документ підписали голова Громадської ради з питань оновлення Служби безпеки України Ярослав Антоняк, директор історико-етнографічного музею "Козацькі землі України" Володимир Недяк, голова Національної спілки письменників Михайло Сидоржевський, член Української Гельсінської Групи, правозахисник Василь Овсієнко, директор Інституту історії України Валерій Смолій, директор Інституту літератури Микола Жулинський, директор Інституту держави і права Юрій Шемшученко, директор Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України Наталя Маковська та директор Центрального державного кінофотофоноархіва України Владислав Берковський.

Фото: Служба безпеки України

Меморандум відкритий для приєднання до нього всіх науковців, експертів, викладачів та студентів, представників громадськості, діячів культури та мистецтва України, які поділяють необхідність популяризації історії національних спецслужб на різних етапах боротьби за становлення та зміцнення Української державності.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.